Щовечора перед Новим роком дідусь Демид навчав Андрійка щедрувати:
— Щедрий вечір, хато-світлице,
Сійся-родися, житечку, пшенице!..
Андрійко співав разом з дідусем та уявляв, як він прийде із дзвіночком до дядька Івана, потім до дядька Юхима і сам лунко, як дзвіночок, щедруватиме. А йому за це дякуватимуть, пригощаючи цукерками, горіхами. Він ще й посіватиме з правої руки:
— Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю!
— Все це дуже давнє, — зауважила мама.
— Хто давнє забуває, той теперішнього не знає, — сказав дідусь.
— Жито, пшениця теж давні, а щороку нові родять, — додав тато.
І Андрійко тішився, що скоро піде щедрувати.
