— Розкажи мені, Дмитрику, який же твій дитячий садочок? — просить Дмитрика дідусь Демид.
— А хіба ви не бачили?
— Бачив, та не роздивився як слід,— жартує дідусь.
— Навколо ростуть дерева — вишні, яблуні, груші, тому — садочок. А перед вікнами — пам’ятник Тарасу Шевченку.
— А хто це такий, Дмитрику?
— Наш український поет. Він написав книжку, що зветься «Кобзар». З неї Валентина Сергіївна читала нам:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива…
— Додолу верби гне високі, горами хвилі підійма,— замріяно доказав дідусь.
— Правильно! Ви теж колись у дитячий садочок ходили?
— Не ходив, онучку, бо тоді не було дитячих садочків, але вірші Тараса Шевченка всі знають.
— Дідусю, я так хочу вивчити азбуку і прочитати весь «Кобзар»!
