В одної баби в нашому селі були в хаті чорти. Це, кажуть, якщо знесе курка зноска і носити його під пахвою дев’ять днів, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт. То ця баба їх виносила, і вони її завжди слухали. Вночі вони жили на горі, а вдень у хаті. Хтось там був прийшов до неї та й побачив, що під столом була викопана глибока-глибока яма. Вони заглянули та й питають:
– Бабо, що це в вас там за яма?
А вона каже:
– Туди вам, діточки, діла нема!
То це в тій ямі вдень сиділи чорти. Люди бачили – як виглянуть часом на хату, то вона на них насвариться, і вони знов сховаються. Вона їм туди ставила їсти під стіл – несолоне.
Чоловік її не прийшов з війни. А в 47-му році в неї народився син. І от цей хлопчик якось забувся і поставив тим чортам солону їжу – як баби не було вдома. То вони заволокли його на гору й там замучили. А як баба прийшла додому, то скинули з гори.
А дуже страшно було, як та баба вмирала.
Вона вже лежала при смерті, але до неї ще покликали лікаря. Він заходить в сіни, а йому під ноги гадюка виповзає: сичить. Він злякався і ойкнув! А баба з хати:
– Йди-йди, синку, не бійся!
Він заходить, а вона сидить, ноги в попіл встромила і вже вмирає. Куди її лікувати – бабі вже дев’яносто років! Він махнув рукою і вийшов.
А та баба скоро померла. А як її ховали, то зірвався такий страшний вітер, що все село боялося йти. Перед тим, як мали опустити гріб, вітер зломив здоровенну гілляку з вершка і кинув коло гроба, на неї, що був би людей побив. А з лісу до неї на подвір’я привалило величезного дуба з коренем. Отака страшна відьма була.
