Було це не так давно. Напередодні великого мусульманського свята караван, що налічував шістдесят тисяч прочан, вирушив під священним стягом з Дамаска до Мекки. Вирішили вони спокутувати гріхи, бо, мабуть, саме через них зазнавали нападів злих кочовиків.
— Тільки свята Мекка захистить нас від нещастя, що спало на нас із неба!— запевняли мулли-наставники.
Прочани йшли під пекучим сонцем, рідко натрапляючи на прісну воду, і не завжди могли вгамувати спрагу. Та найбільше хотілося їм їсти. Хоч і мали вони харчі, але їсти могли тільки по заході сонця. А була тоді саме ураза — літній мусульманський піст, коли правовірним суворо забороняється споживати вдень харчі.
І ось нова біда. Шукаючи у молитвах порятунку від напівдиких кочівників, прочани несподівано потрапили їм у самісінькі руки. Наче хижі беркути, обступили їх грабіжники степів, забираючи все, що потрапляло на очі. Прочани, припавши обличчям до землі, молилися за спасіння своїх душ.
Розділивши здобич, грабіжники заходилися варити плов з того, що здалося їм рисом. Варили день, варили другий, а рис усе був твердий. Бо то був зовсім не рис, а перли, що їх прочани везли до Мекки.
Ніколи не бачивши коштовностей, кочовики вирішили, що рис не вариться, тому що надто старий.
Обміняймо цей негодящий рис на інший,— запропонував Старійшина роду.— Його однаково не розжувати!
Саме в цей час проїжджали мимо купці, що жили з бедуїнами в злагоді, маючи взаємну домовленість не нападати один на одного.
Дорогі й поважні наші побратими!—звернувся до купців старший з-поміж бедуїнів.— Ми давно й чесно торгуємо з вами, знаємо вашу порядність. Та й ви знаєте наші добрі наміри щодо вас. Саме тому пропонуємо вам обмін: оцей дуже смачний рис — на інший! Шкода варити його, краще посіяти. А посіявши наш рис, ви зберете неймовірно великий урожай.
Спільники промовця, стоячи позад нього, тільки лукаво посміхалися: мовляв, хитрий баришник — кого завгодно умовить!
Гаразд! — мовив поводир купців, відчуваючи, що бедуїни хитрують.— Показуйте ваш товар!
Ледве підійшов він до казана, як сяйнули йому в вічі сліпучо-білі перли. Таке хіба що уві сні побачиш! І відразу ж зрозумів купець, що бедуїни перехитрували самі себе.
Не довго думаючи, він звелів двом дужим молодцям зняти з осла мішок рису й віддати бедуїнам. А перли купці пересипали в шовковий мішок. За ті коштовності купці придбали собі велике царство і живуть там, біди-горя не відаючи.
А простакуваті бедуїни, як тільки щезли купці за небокраєм, надривали животи зо сміху, вважаючи, що добре- таки обдурили досвідчених сусідів. За вечерею, смакуючи пловом, вдоволені своєю винахідливістю, бедуїни так гучно реготали, аж той регіт долинув до прочан, які поверталися зі святої Мекки іншою дорогою.
Вони теж поверталися додому не з порожніми руками. Інші простакуваті кочовики виміняли у них мішок солі за два мішки коштовної пахучої камфори. Так щира молитва допомогла прочанам удруге здибатися з напівдикими бедуїнами й відшкодувати втрачене багатство.
Однією рукою,— мовив старий мудрець,— Бог забирає, а іншою — дає.
