Жив колись дуже бідний чоловік. Усе своє життя він гнув спину на багатіїв. І дружина його наймитувала в багатіїв, вичинювала шкури, доїла корів. Народила вона дочку й занедужала.
Звернувся бідний чоловік до шаманів.
Узяв у борг у багатія вівцю, грошей, запросив шамана. Але й це не допомогло, померла жінка бідняка.
Залишилася в нього дочка восьми місяців та борги. Як померла дружина бідняка, багатій став вимагати борг.
Бідному нема куди дітися, то став орати в багатія землю. Щодня брав з собою на поле і дитину. Дівчинка там дуже страждала від комарів та мух. Важко було біднякові ростити дочку. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, почала вона нянчити багатієвих дітей. Тим часом захворів її батько і помер. Тепер і пожаліти сирітку нікому. Коли їй виповнилося вісім років, стала вона пасти телят в тайзі.
Важко жилося їй, всілякі знущання терпіла від хазяїв. Вона хотіла якнайкраще розплатитися з батьковими боргами. Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, вона тяжко захворіла від такого нестерпного життя. Запросили шамана.
– Не видужає вона,– сказав шаман.
Показали її ламі.
– Заразна хвороба у цієї дівчинки,– сказав лама.– Не можна залишати її тут. Відвезіть куди-небудь і там залиште.
Покликав багатій старого наймита й каже:
– Відвези цю дівчину куди-небудь і залиш там.
Бідний старий постелив на воза соломи, посадив на неї дівчину й повіз. Доїхав до яру, скинув солому разом з дівчиною, а сам повернувся. Сидить дівчина на соломі, мокне та мерзне, страшно їй уночі; чекає вона смерті й гірко плаче.
Березовим гаєм йшов до свого улусу хлопчик-сирота, він наймитував у іншого багатія. Відпросився у хазяїна на кілька
днів додому. Дорогою він зустрів старого-престарого дідуся з паличкою, старий сидів на березовому сушняку і відпочивав. Підійшов хлопець до дідуся, привітався.
– Звідки ти йдеш? – питає.
– Сирота я. Пасу худобу у багатія. А це відпросився на кілька днів, хочу відвідати рідні місця,– відповів хлопець.
– Ти знайдеш своє щастя, хлопче. Іди прямо по дорозі. Побачиш хвору дівчину, що сидить на соломі. Ти повинен її вилікувати. Коли видужає, у щасті вік з нею проживете. Темної ночі вийдете на вулицю і побачите на вершині східної гори, під білою березою, вели чезний шматок золота. Воно принесе вам багатство.
Хлопець подякував старому і пішов своєю дорогою далі. Іде він, іде і раптом чує плач. Прислухався хлопець, бачить – сидить дівчина, в ганчір’я закутана. З очей течуть сльози. Пожалів хлопець дівчину, взяв її на руки, приніс додому.
Дівчина нічого не їла і не пила п’ять днів, а хлопець нагоду вав і напоїв її. Коли їй стало трохи краще, вона розказала хлопцеві про своє тяжке життя.
В цей час з’явився в сусідньому улусі лікар, який лікував від різних хвороб. Хлопець пішов до нього, розказав про хвору.
– Привези дівчину до мене,– каже лікар.
Прибіг хлопець до дівчини і каже:
– Я відвезу тебе до лікаря.
Одягнув її хлопець у свою одежу, завдав собі на спину і вирушив в інший улус. Добрався туди, прийшов до лікаря, показує йому дівчину. А той і каже:
– Залиш у мене хвору, а сам іди добувати для дівчини їжу. Залишив хлопець дівчину у лікаря, а сам вдень і вночі, в дощ і в холод працює на багатіїв. Щодня приносить дівчині їжу. Минуло три місяці, дівчина видужала.
Подякував хлопець лікарю і повернувся з дівчиною додому. Налагодили трохи господарство, живуть собі.
Якось уночі вони бачать – щось виблискує на східній горі. Зійшли на гору, знайшли білу високу березу.
Під березою лежав шмат золота завбільшки з голову. Взяли вони те золото, принесли додому. І зажили в достатку.
Лами й шамани боялися хлопця, бо він тепер став великим нойоном. А хлопець вигнав усіх, хто чинив людям зло. І всі стали краще жити, працювати на себе, а не на багатіїв.
