«А це що за звір?» – здивувався ягуар, побачивши якось блискавку, що грала своєю палицею. Підійшов ближче – а блискавка наче й не бачить його. Відстрибнув ягуар – ніхто за ним не погнався.
«Ну й дурний звір, – подумав ягуар, – з’їсти його, чи що?»
– Гей, – закричав він, – здолай мене!
Але блискавка промовчала.
Тоді ягуар проревів ще голосніше:
– Я такий! Я сильний та страшний! Усі мене бояться!
Стрибнув ягуар на дерево – і зламав усі гілки. Потім кинувся вниз і давай рвати пазурами траву і рити землю.
– Ну, хто встоїть переді мною? – гаркнув ягуар.
Але тут блискавка змахнула своєю вогненною палицею. Гримнув грім, здійнявся вихор і полила злива.
Кинувся ягуар під дерево – але блискавка повалила його. Сховався ягуар під скелю – блискавка роздробила її. Забрався ягуар у нору броненосця – але й туди вдарила блискавка. Ягуар кидався туди і сюди, а блискавка все трощила і ламала: і дерева, і скелі, і землю.
Ягуар ледь не оглухнувши від грому та не осліпнувши від блиску, задубівший від дощу і вщент знесилившись, ліг на землю.
Тоді блискавка сказала йому:
– Побачив тепер, яка я? Не один ти сильний. Є й сильніший за тебе.
І вона пішла, залишивши ягуара.
Ось чому й досі всі ягуари бояться грози.
