У Шатмар-Неметі на різницю ми не попали.
Наняли кімнатку в старозаконного жида й замешкали в ній.
Кімнатка невеличка, а нас п’ятеро душ.
Добре, що осінь тепла і ясна, не треба вікон зачиняти.
Злодія не боїмося, бо немає що красти.
Тільки добра, що на нас, і тільки нашої потіхи…
Хата стоїть далеко за містом, над великим болотом.
Воно й не висихає ніколи.
В болоті з ранку до ночі риються свині, — великі, товсті, сірі.
Розкошують, як крокодили в Нілі. Сонце світить на них.
Болото і вони — одне. Нічого їм більше не треба. Щасливі!
А за хатою соняшники великі, у вікна заглядають.
Між соняшниками криниця. Над нею журавель. До неба шию витягає.
За соняшниками й за журавлем поле.
Копи на ньому стоять, такі, як у нас. Тільки ніхто не толочить їх кіньми і кулі у них не влучають.
Від копи до копи бабине літо снується. Вітерець від Карпатів віє, полониною пахне.
Здається нам, що шматок рідної землі прибіг аж тут за нами-
Гей, рідна земле, уже ти за горою єси!
