Один чоловік на ім’я Мацек вторгував на ярмарку у цигана коня. Дуже йому той кінь сподобався, та не вистачало у Мацека одного гроша, а циган ніяк не хотів поступитися. Ось і довелося Мацеку гріш цей попросити в борг у кума свого Яцека.
– А коли ви мені цей гріш віддасте, куме Мацек? – запитує Яцек.
– А на Великдень віддам, – відповідає Мацек.
Позичив йому гріш кум Яцек. Купив Мацек коня, і роз’їхались вони по домівках.
Ось настала пасха, і пішов кум Яцек до Мацека за своїм грошем. Побачив його здаля Мацек, прибіг до жінки, звелів їй сказати Яцеку, що він, мовляв, помер, а сам ліг босий, як був, на лавку в комірчині і дихання затаїв. Прийшов кум Яцек, а кума йому тлумачить: мовляв, чоловік помер.
– Де ж покійничок? – запитує Яцек. – Хочу на нього глянути, доки не поховали.
Веде Мацекова жінка кума Яцека в комору, небіжчика на лавці показує.
– Що ж це ви, кума, йому ніженьки не обмили? Он вони які брудні, – каже кум Яцек і, не довго думаючи, хвать цебер з холодною водою та всю її на ноги Мацекові і вилив.
Ахнув Мацек, підібрав ноги.
– Ага! – каже кум Яцек. – Так-то ви, куме Мацек, померли! Віддавайте гріш, я за ним прийшов.
– Вибачте, куме, – відповідає Мацек. – Немає в мене гроша, не можу вам борг повернути, от з горя і ліг помирати.
– Коли ж віддасте, куме Мацек? – запитує Яцек,
– Приходьте, кум, на святого Яна, – відповідає Мацек.
Настав день святого Яна. Знову Яцек до Мацека за грошам йде. А той вже заздалегідь готується, говорить дружині:
– Ну, тепер-то ми його проведемо.
І велів віднести себе в труні на кладовище і в могилу опустити. «Накрий, – каже, – могилу дошками, щоб мені потім вибратися». Ось приходить Яцек, а кума і каже, що чоловіка її вже й на кладовище віднесли.
– Покажіть же мені, дорога кума, де могилка його. Хоч молитву прочитаю над покійником, – каже Яцек.
Привели Яцека на кладовищі, а він, підійшовши до могили, давай гілки ламати, тупотіти, скакати так по-бичачі мукати. Подав Мацек голос з могили:
– Жени бика геть, Касько, а то він, не дай бог, на мене звалиться!
– Ага, так-то ви померли, куме? – каже Яцек і дошки з могили стягує.
– Знову ви мене перехитрили, куме, – каже Мацек. – Що поробиш, немає у мене гроша! Знову довелося викручуватися.
– А коли ж все-таки ви мені його віддасте? – запитує Яцек.
– Та приходьте на святого Міхала – їй-богу, віддам.
Настав день святого Міхала, а гроша у Мацека знову не знайшлося. Вирішив він ту ж хитрість повторити, і, коли з’явився Яцек за своїм грошам, сказала йому кума, що вже на цей раз чоловік її справді помер і лежить в порожній каплиці біля самого лісу. Зібрався Яцек в останній раз подивитися на покійного, вказала йому кума дорогу. А дорога була не близька.
Добрався туди Яцек, а вже сутеніє. Розгледів він в щілину, що кум серед каплиці в труні лежить, причаївся у щілинки і чекає, коли небіжчик заворушиться. Раптом з лісу виходять розбійники – один, два, три, десять! – заходять в каплицю, запалюють свічки і починають на лавках ділити гроші і різне вкрадене добро. Ділять, ділять, все поділили – залишилася одна шабля.
– Цю штуку не розділиш, – каже їхній отаман. – Нехай вона дістанеться тому, хто з одного маху у цього небіжчика голову відрубає.
Зашуміли розбійники. Один небіжчиків боїться, другий каже, що небіжчик потім в ночі буде приходити, третій бурмоче, що гріх це – небіжчиків рубати. Словом, всі відмовилися, лише один зважився спробувати. Бере він шаблю, йде до гробу, приміряється, як би спідручніше знести Мацеку голову. Схопився тут Мацек, сів у труні та як закричить у все горло:
– Гей, браття-небіжчики, пропащі душі! Рятуйте!
Підняв тут кум Яцек стукіт та грім, забив кулаками по гнилим дошкам, розбійники перелякалися, всю здобич кинули: гроші, срібло, крадені речі, – і навтьоки!
Втекли вони, увійшов кум Яцек в каплицю і з кумом Мацеком вітається. А Мацек йому і каже:
– Давайте, куме, поділимо це добро. Тут нам обом вистачить.
Поділили вони сяк-так всі коштовності, куму Яцеку шабля дісталася. Подивився кум Яцек на дві однакові купи, зітхнув і каже:
– Все це добре, кум. Однак мені ще з вас гріш належить.
А в цей час один з розбійників, що був хоробріший за інших, підібрався до каплички подивитися, що там робиться. Просунув він голову в шапці в щілину, побачив, що ті двоє скарби ділять, вирішив, що це грішні небіжчики і завмер з переляку в щілині. Побачив кум Мацек його голову в шапці, стриб туди, хвать шапку та як кине її в серцях у кума Яцека!
– На! – кричить. – Ось тобі шапка за той гріш, вона того варта!
А розбійник, ледь живий від страху, побіг в ліс до своїх товаришів.
– Там, – каже, – небіжчики наше добро ділять, б’ються. Мені голову відірвати хотіли, вхопили за шапку – ледве вирвався!
