Жив королевич, і була у нього наречена; він її сильно кохав. Якось сидів він у неї щасливий, і раптом прийшло повідомлення, що батько його захворів і лежить при смерті і хоче перед своєю смертю з ним проститися.
Сказав тоді королевич своїй коханій:
– Я повинен поїхати, мені доведеться тебе залишити; так ось, даю я тобі на пам’ять каблучку. Коли я стану королем, то повернуся назад і увезу тебе разом із собою.
Сів він на коня і поскакав; і коли він приїхав до батька, той був уже при смерті. І сказав йому батько:
– Любий мій сину, я хотів востаннє побачити тебе перед смертю, обіцяй мені, що ти одружишся за моїм бажанням, – і назвав він сину королівну, що повинна була стати його дружиною.
Син був такий засмучений, що, не подумавши, сказав:
– Добре, дорогий мій батьку, нехай буде по волі вашій.
Потім король закрив очі та й помер.
Минув час поминок, і повинен був син виконати обіцянку, яку він дав батькові, і він наказав відрядити до тієї королівни сватів, і батьки погодились віддати її за нього заміж.
Але почула про це його перша наречена і так засмутилася через його невірність, що трохи була не померла з горя. І сказав їй тоді батько:
– Доню моя дорога, чого ти так засмутилася? Що ти захочеш, те й отримаєш.
Замислилася вона на мить і сказала так:
– Дорогий мій батьку, хочу я, щоб було у мене одинадцять дівчат, схожих на мене і обличчям, і станом, і зростом.
І відповів король:
– Якщо це зробити можливо, то нехай бажання твоє здійсниться.
І наказав він шукати по всьому королівстві дівчат, доки не знайдеться одинадцять, зовсім схожих на його доньку і обличчям, і станом, і на зріст.
Ось привели їх до королівни, і вона наказала зшити їм дванадцять мисливських убрань, схожих одне на друге, і повинні були одинадцять дівчат нарядитися в це мисливське вбрання, а королівна одягла дванадцяте. Потім вона простилася зі своїм батьком і вскочила разом із дівчатами, і прибула до двору свого колишнього нареченого, якого вона так кохала.
Вона спитала, чи не потрібні йому будуть мисливці і чи не візьме він усіх до себе на службу. Подивився на неї король, але не впізнав; а через те, що були вони всі красиві, то він погодився й сказав, що прийме їх на службу охоче; і стали вони дванадцятьма мисливцями у короля.
Але був у короля лев, і був він твариною чарівною, він знав про все скрите та таємне.
І сталося так, що одного разу ввечері він сказав королю:
– Ти думаєш, що й насправді в тебе дванадцять мисливців?
– Так, – відповів король, – це дванадцять мисливців.
А лев каже:
– Ти помиляєшся, – це дванадцять дівчат.
А король йому каже:
– Це вже ніяк не схоже на правду; ну, як ти мені це доведеш?
– О, накажи тільки розсипати в коридорі горох, – відповів лев, – і ти одразу побачиш. У чоловіків шаг твердий, упевнений: якщо вони пройдуть по горошинах, то жодна з них не зрушить з місця; а дівчата – ті ногами дріботять та човгають, ступають обережно, – ось горошини і рухаються в них під ногами.
Королю порада ця сподобалась, і наказав він розсипати в коридорі горох.
Але був у короля слуга, він до мисливців добре ставився, і тільки він почув, що хочуть їх випробувати, прийшов до них, розповів про все й каже:
– Лев хоче відкрити королю, що ви дівчата.
Подякувала слузі королівна і звернулася потім до своїх дівчат:
– Ну, тепер набирайтеся сил і йдіть по горошинах твердим, упевненим кроком.
Коли наступного ранку король призвав до себе дванадцять мисливців і вони прийшли до нього в коридор, де був розсипаний горох, то пройшли вони по гороху впевнено і твердо, і жодна горошина не покотилася, навіть з місця не зрушилася.
Ось пішли вони, а король і каже леву:
– Ти мене обманув: вони пройшли, як чоловіки.
Лев відповів:
– Вони дізналися, що їх будуть випробувати і набралися сил. Ти ось постав у коридорі дванадцять прядок; прийдуть вони, побачать їх, зрадіють, а чоловіки – ті радіти не стануть.
Ця порада королю сподобалась, і він наказав поставити в коридорі дванадцять прядок.
Але слуга, який бажав мисливцям добра, пішов і відкрив їм задум короля. І сказала королівна, залишившись наодинці зі своїми одинадцятьма дівчатами:
– Тримайтеся як слід і на прядки зовсім не дивіться.
І ось, коли наступного ранку король покликав своїх дванадцять мисливців, то пройшли вони через коридор, а на прядки зовсім і не подивилися. Тоді король знов каже своєму левові:
– Ти мене обманув: це чоловіки, адже на прядки вони навіть не подивились.
Лев відповів:
– Вони дізналися про те, що хочуть їх випробувати, і себе пересилили.
Але король леву більше вірити не став.
І дванадцять мисливців завжди супроводжували короля на полювання, і чим далі, тим більше вони йому подобалися. І сталося так, що якось під час полювання прийшла звістка про те, що наречена короля вже в дорозі. Почула про це справжня наречена, і стало їй так прикро і боляче, що серце її майже перестало битися, і вона впала без пам’яті. Король, вирішивши, що з його милим мисливцем сталося щось недобре, підбіг до нього, бажаючи допомогти, ї зірвав з руки його рукавичку. І раптом побачив він каблучку, що подарував своїй першій нареченій, зазирнув він їй у обличчя і впізнав її. І розчулилося його серце, поцілував він її, а коли вона відкрила очі, він сказав:
– Ти – моя, а я – твій, і ніхто на світі не може нас розлучити.
І він послав назустріч іншій нареченій гінця й наказав просити її повернутися назад у своє королівство, тому що, мовляв, є у нього вже дружина, а хто старий ключ знайде, тому нового не треба. Тут і весілля вони відсвяткували. І лев знов потрапив до короля в милість, – адже він йому всю правду сказав.
