Жила собі дівчинка. Якось пішла вона в ліс по ягоди й зустріла бабусю.
– Здрастуй, дівчинко, – сказала старенька. – Дай мені ягід, будь ласка.
– Беріть, бабусю, – відповіла дівчинка.
Поїла старенька ягід і сказала:
– Я тобі теж дещо подарую. Ось тобі горщик. Варто лише сказати: «Раз, два, три, горщику, вари!» – і він почне варити смачну солодку кашу. А якщо сказати: «Раз, два, три, горщику, не вари!» – він одразу перестане варити.
– Дякую, – сказала дівчинка, узяла горщик і пішла додому.
Тепер вони з матір’ю завжди мали на обід смачну солодку кашу.
Одного разу дівчинка пішла з дому, а мати поставила горщик перед собою і сказала:
– Раз, два, три, горщику, вари!
Горщик почав варити і наварив дуже багато каші. Мати наїлася досхочу, але забула, як зупинити горщик. Каша була в кімнаті, на ґанку, вже була й на вулиці, а горщик усе варив.
Злякалася мати, побігла по дочку, але не змогла перебратися через дорогу – гаряча каша текла рікою.
Добре, що дівчинка була недалеко. Побачила вона, що робиться, і побігла додому. Сяк-так вилізла на ґанок, відчинила двері і гукнула:
– Раз, два, три, горщику, не вари!
Горщик перестав варити кашу. Але ще довго городяни їли кашу, черпаючи просто з вікон, а той, кому доводилося їхати чи йти по вулиці, мусив проїдати собі в каші дорогу.
Але ніхто не скаржився. Дуже смачна та солодка була каша.
