Якось влітку пішли ведмідь та вовк в ліс погуляти. Почув ведмідь прекрасний спів якогось птаха і каже:
– Братику-вовк, що це за птах, який так прекрасно співає?
– Тихше! Це король всіх птахів, – сказав вовк, – перед ним ми повинні схилятися.
А то був корольок.
– Якщо це так і є, – сказав ведмідь, – мені хотілося б подивитися на його королівський палац, проведи мене туди.
– Це не так-то просто, як ти думаєш, – сказав вовк, – треба почекати, доки прибуде пані королева.
А невдовзі з’явилася і пані королева, принесла в дзьобі корм, потім з’явився і сам король, і стали вони годувати своїх пташенят. Захотілося ведмедю скоріше підкрастися, але вовк схопив його за рукав і каже:
– Ні, треба буде почекати, доки пан король і пані королева підуть.
Запам’ятали вовк із ведмедем ту впадину, де знаходилося гніздо, а потім побігли звідти. Але не було ведмедю спокою, – хотілося йому скоріше подивитися на королівський палац, і він пішов туди невдовзі знов. А в той час король і королева далеко полетіли. Зазирнув ведмідь у гніздо, бачить – лежать у ньому п’ятеро чи шестеро пташенят.
– Це і є королівський палац? – скрикнув ведмідь. – Ну, і непоказний же палац! А ви і зовсім не королівські діти, а підкидьки.
Почули це молоді корольки, страшенно розсердилися і як запищать:
– Ні, ми зовсім не підкидьки! Наші батьки люди чесні. Ведмідь, ти за це ще поплатишся!
Стало ведмедю та вовку лячно, вони повернулися й засіли у своїх норах. А молоді корольки продовжували голосити на все горло; ось батьки принесли їм знов корм, а вони кажуть:
– Не станемо ми їсти мушиних ніжок, навіть до них не доторкнемося, краще з голоду померти, доки не буде вирішено, законні ми діти чи ні. Був тут ведмідь і нас образив.
Сказав тоді старий король:
– Ну, заспокойтеся, ми це діло вирішимо!
І він полетів із пані королевою до ведмежого барлогу й закричав біля самого лазу:
– Ей, старий буркотун-ведмідь, ти навіщо образив моїх дітей? Погано тобі за це буде. Треба це діло вирішувати кривавою війною.
І ось оголошена була ведмедю війна, і покликані були ним всі чотириногі звірі: бик, віслюк, корова, олень, косуля й усі решта звірів, що мешкають на землі. А корольок покликав усіх і все, що літає в повітрі, – не тільки птахів великих та маленьких, але й комарів, гедзів, шершнів, бджіл і мух, – усі повинні були злетітися.
Підійшов час, коли повинна була початися війна; і вислав тоді корольок розвідників – дізнатися, хто у ворогів головний генерал-командир. Комар, найхитріший із усіх, став літати по лісу, де збиралися вороги, і, нарешті, сів.на дерево під листком, там, де давали бойовий пароль. Ось піднявся ведмідь, покликав лиса й каже:
– Лис, ти самий хитрий із всіх звірів, ти повинен бути генералом і вести нас на війну.
– Добре, – каже лис, – але які ж відзнаки ви мені дасте?
Але ніхто цього не знав. Тоді сказав лис:
– У мене красивий довгий пухнастий хвіст, і він схожий на рудий султан. Якщо я хвіст буду тримати вверх– то, значить, справа йде добре, і ви йдіть прямо за мною; а якщо хвіст опущу вниз – то біжіть світ за очі.
Почув це комар, прилетів додому і переказав корольку все.
Ось прийшов день, коли повинна була початися битва, і – туп-туп-туп! – прибігли із шумом чотириногі звірі, аж земля затремтіла. Прилетів і корольок у повітрі із своїм військом; і шуміло, дзижчало, гуділо повітря – аж страшно, ой, як страшно ставало всякому! Вони рушили з двох сторін один на одного.
Вислав корольок униз джмеля, той повинен був сісти лису під хвіст і вкусити його що було сили. Отримав лис перший укус, здригнувся, підняв ногу, але все ж таки витримав і продовжував тримати хвіст високо. Але при другому укусі довелося йому хвіст опустити; а третього не міг він витримати, закричав і підгорнув хвіст між ніг. Побачили це звірі, подумали, що все пропало, і пустилися бігти світ за очі, кожний у свою нору. І птахи виграли битву.
Полетіли тоді король та пані королева додому до своїх дітей і закричали:
– Радійте, діти, їжте та пийте із задоволенням, ми на війні перемогли!
Але молоді корольки сказали:
– Ні, не станемо ми їсти доти, доки ведмідь не прийде до гнізда і не скаже, що ми– законні діти.
І полетів корольок, підлетів до самого лазу барлога і як крикне:
– Гей, ведмідь-буркотун, йди до гнізда моїх діточок просити у них вибачення й сказати, що вони законні діти, а інакше всі ребра тобі переламаю!
І поповз ведмідь туди у великому страху і просив вибачення. Тільки тоді і заспокоїлися молоді корольки, сіли всі поряд, – стали їсти і пити і веселитися до самої пізньої ночі.
