Було у одного чоловіка сім синів і жодної доньки, а йому дуже хотілося її мати. Ось, нарешті, дружина подала йому добру надію, що буде в них дитина; і родилася в них дівчинка. Радість була велика; але дитина виявилася слабкою та маленькою, так що довелося її хрестити раніше строку.
Послав батько одного з хлопчиків до джерела принести скоріше води для хрещення; ще шість побігли слідом за ним – кожному з них хотілося першому набрати води, – ось і впав глечик у колодязь. І вони стояли й не знали, що їм тепер робити, і ніхто не наважувався повернутися додому. Батько чекав їх, чекав, а вони все не поверталися, нарешті увірвався у нього терпець і каже він:
– Мабуть, мерзотні хлопчики знов загралися, а про діло забули. – І він став боятися, що дівчинка помре нехрещеною, і з досади крикнув: – А щоб вас усіх на круків обернуло!
Тільки вимовив він ці слова, раптом чує над головою шум крил. Подивився він угору, бачить – кружать над ним семеро чорних як смола круків.
І не могли батько з матір’ю зняти свого закляття, і як вони не сумували через втрату своїх семи синів, але все ж потрохи втішилися, дивлячись на свою улюблену доньку. Вона скоро підросла, зміцніла і з кожним днем ставала все красивішою.
Довгий час вона не знала, що були у неї брати, – батько й мати не казали їй про це. Але ось одного разу вона випадково від людей почула, як ті казали, що хоч дівчинка і дійсно красива, але винувата в нещасті своїх семи братів.
Почувши про це, вона сильно засмутилася, підійшла до батька-матері і стала в них питати, чи були у неї брати і куди вони поділися. І ось, – ніде правди діти, – їм довелося їй пояснити, що це все сталося по волі Бога, і народження її було лише випадковою тому причиною. Стала дівчинка щодня собі докоряти й призадумалася, як би їй звільнити своїх братів.
І не було їй спокою доти, доки не зібралася вона потайки в далеку дорогу, щоб відшукати своїх братів і звільнити їх, чого б це їй не коштувало. Узяла вона із собою в дорогу на пам’ять про батька-матір одну лише каблучку, хлібець – на випадок, якщо зголодніє, і ослінчик, щоб можна було відпочити, якщо втомиться.
І пішла вона далеко-далеко, на самий край світу. Ось підійшла вона до сонця, але було воно таке палке, таке страшне, і воно поглинало маленьких дітей. Кинулася вона скоріше від сонця до місяця, але був він такий холодний, хмурий і злий, і як побачив він дівчинку, сказав їй:
– Чую, чую м’ясо людське.
Вона побігла від нього і прийшла до зірок. Вони були ласкаві та добрі, і сиділа кожна із зірок на особливому ослінчику. Піднялася ранкова зірка, дала їй костур і сказала:
– Якщо не буде з тобою цього костура – не розімкнути тобі Скляної гори, де зачинені твої брати.
Узяла дівчинка костур, загорнула його добре в хустку й пішла. Йшла вона довго-довго, доки не підійшла до Скляної гори. Ворота були зачинені; хотіла вона дістати костур, розгорнула хустку, дивиться – а вона порожня, загубила вона подарунок добрих зірок.
Що тут робити? їй так хотілося врятувати своїх братів, а ключа від Скляної гори не виявилося. Узяла тоді добра сестриця ніж, відрізала собі мізинець, сунула його у ворота і легко їх відчинила. Входить вона, а назустріч їй карлик, і каже їй:
– Дівчинко, ти що тут шукаєш?
– Шукаю своїх братів – сім круків.
А карлик їй каже:
– Круків нема вдома. Якщо хочеш їх почекати, то заходь.
Потім карлик приніс крукам їжу на семи тарілочках, скуштувала сестриця з кожної тарілочки по крихті й випила з кожного келиха по ковточку, а в останній келих опустила каблучку, взяту із собою в дорогу.
Раптом чує в повітрі шум крил і свист, і каже їй карлик:
– Це летять додому круки.
Ось прилетіли вони, їсти-пити захотіли, стали шукати свої тарілочки та келихи. А крук за круком і каже:
– Хто це їв із моєї тарілочки? Хто пив із мого келиха? Ніяк людські вуста?
Допив сьомий крук до дна свій келих, тут і викотилася каблучка. Подивився він на неї і впізнав, що то каблучка батька-матері, і каже:
– Дай Боже, щоб наша сестра тут опинилася, тоді ми будемо звільнені від чар.
А дівчинка стояла тут же за дверима; вона почула їх бажання і вийшла до них, – і ось обернулися круки знов на людей.
І цілувалися вони, милувалися та весело разом додому повернулися.
