Жив собі якось король; було у нього три сини. Із них двоє розумних і тямущих, а третій і говорив-то мало, був він простий, і звали його всі Дурнем.
Ось кроль зістарівся вже і став слабкий; бачить, що скоро йому вмирати доведеться, але ніяк він не міг вирішити, кому ж зі своїх синів королівство своє передати у спадок. Ось і каже він синам:
– Йдіть мандрувати по білому світу, і хто принесе мені найкращої роботи килим, той і буде після моєї смерті королем.
А щоб не було між ними ніякої суперечки, повів він їх до замку, взяв три пера, дунув на них, і вони злетіли вгору; а він і каже:
– Куди вони полетять, туди вам іти.
Полетіло одне перо на схід, друге на захід, а третє злетіло, але далеко не полетіло і опустилося невдовзі на землю. Ось вирушив один брат вправо, другий пішов вліво, – і посміялися вони над Дурнем, що залишився біля третього пера, там де воно впало.
Сів Дурень на землю і засмутився. Раптом він помітив, що там, де лежить перо, знаходиться вхід у підземелля. Підняв він двері, бачить– йдуть далі сходи, і спустився він по них униз. Підійшов до других дверей, постукав, чує – зсередини хтось настирливо кричить:
Дівчина зелена.
Ніжка ти сушена,
Кістяної ноги собачка,
З місця швидко підведися,
Хто за дверима – подивися.
Відчинилися двері, бачить він – сидить перед ним велика, товста жаба, а навкруги неї багато маленьких жаб. Питає в нього товста жаба, чого він хоче. Він їй каже:
– Хотів би я отримати найкрасивіший та найтоншої роботи килим.
Покликала та молоду жабу і каже:
Дівчина зелена.
Ніжка ти сушена,
Кістяної ноги собачка,
Гей, піди-но скоріше,
Принеси скриню жвавіше!
Принесла молода жаба скриню. Відчинила її товста жаба, дістала звідти килим і дала його Дурню. І був той килим такий прекрасний і такої тонкої роботи, що подібного у всьому світі ніхто й зіткати не зміг би. Подякував він їй і вибрався знов нагору.
А ті два брати вважали, що їх молодший брат такий дурний, і подумали: нічого він, мовляв, ніколи не знайде і нічого не принесе.
– Чого нам ще щастя шукати, – сказали вони і взяли у першої зустрічної пастушки грубу вовняну хустку і принесли її додому.
У цей час повернувся назад Дурень і приніс свій прекрасний килим. Як побачив це король, здивувався й каже:
– Уже якщо по справедливості чинити, то королівство повинно належати молодшому сину.
Але два брати не давали батькові спокою, стали казати та доводити, що неможливо Дурню, в якого й розуму не вистачає, бути королем, і стали просити його про нову домовленість.
Ось батько й каже:
– Королівство отримає той, хто принесе мені найкрасивіший перстень, – і він вивів трьох братів у двір замку, взяв три пера, дунув на них, і піднялися вони у повітря і полетіли в різні сторони, куди і повинні були вирушити брати.
Два старших брати вирушили знов на схід та захід, а перо Дурня впало на землю, саме біля того входу в підземелля. Спустився він знов до товстої жаби й сказав їй, що йому треба здобути найкрасивіший перстень. Вона миттю наказала принести свою велику скриню, дістала звідти перстень і подала йому. І виблискував він, усипаний дорогоцінним камінням, і був такий красивий, що подібного жоден золотих діл майстер у світі не зміг би ніколи зробити.
Посміялися два старших брати над Дурнем, що збирався знайти золотий перстень, і не старалися його зовсім шукати, а взяли старий обід з колеса, позбивали з нього цвяхи і принесли його королю.
Коли Дурень показав свій золотий перстень, батько й каже знов:
– Йому належить королівство.
Але два старших брати все надокучали королю, доки, нарешті, він не погодився на третю умову і вирішив, що той повинен отримати королівство, хто приведе додому найкрасивішу дівчину.
Узяв він три пера, дунув на них, – і піднялися вони в повітря й полетіли так же, як і минулого разу.
Спустився Дурень, не довго думаючи, вниз до товстої жаби й каже:
– Я повинен привести додому найкрасивішу дівчину.
Але жаба відповіла:
– Найкрасивішу? Ой, що ти! Такої зараз нема, але ти її все ж таки отримаєш.
І вона дала йому видовбану жовту ріпу, запряжену шістьома мишами.
І каже, зовсім засмутившись, Дурень:
– А що ж мені робити з ними?
Відповіла жаба:
– А ти посади в неї одну з моїх маленьких жаб.
Узяв він, яка йому перша трапилася, і посадив її в жовтий візок; але тільки сіла вона в нього, як миттю обернулася чарівної краси дівчиною, ріпа – каретою, а шість мишок – конями. Поцілував він дівчину, погнав коней і привіз її до короля.
Брати його з’явилися пізніше, – вони навіть і не старалися відшукати найкрасивішу дівчину, і захопили з собою перших, що їм трапилися, сільських баб. Побачив їх король і каже:
– Молодшому після смерті моєї буде належати королівство.
Але два старших брати знов прокричали всі вуха королю:
– Ми ніяк не можемо допустити, щоб Дурень став королем, – і стали вимагати, щоб перевага була на боці того, чия дружина стрибне через кільце, що висить посеред зали.
Вони думали так: «Сільські баби зможуть це зробити, адже вони значно сильніші, ніж ця ніжна дівчина, – вона стрибне і напевне розіб’ється на смерть».
Старий король і на це погодився. І ось стрибнули дві сільські баби, проскочили через кільце, але були такі незграбні, упали й перебили свої грубі руки та ноги. А потім стрибнула прекрасна дівчина, яку привіз Дурень, і вона проскочила легко, немов лань, – і сперечатися далі було вже марно. Так і отримав Дурень королівську корону, і довгі роки правив він мудро.
