Жив колись на світі бідняк, і не мав чим більше годувати свого єдиного сина. Якось син йому й каже:
– Милий батьку, вам так важко живеться, і зі мною, мабуть, вам ще важче; вже краще я сам піду від вас і якось собі на хліб зароблю.
Благословив його батько й простився з ним із великим сумом. А в той час король однієї могутньої країни вів війну; і ось юнак поступив до нього на службу і вирушив разом із ним воювати. Підійшли вони близько до ворога, і почався бій; була велика небезпека, сипалися градом кулі, і падали з усіх сторін його товариші, вбиті на смерть; і коли вбили воєначальника, то ті, що залишилися в живих, вирішили втекти, але юнак кинувся вперед, звернувся до них зі словами мужності і крикнув:
– Ми не допустимо, щоб батьківщина наша загинула!
За ним кинулися й решта, він повів їх у наступ і розбив ворога.
Почув король, що йому одному він завдячує перемогою, і підніс його тоді над іншими, подарував йому великі багатства і зробив його першим радником у своєму королівстві.
Була у короля донька– надзвичайна красуня, але з дуже великими примхами. Вона дала обіцянку вийти заміж тільки за того, хто пообіцяє їй, у випадку смерті, поховати себе живим разом із нею.
– Якщо він мене кохає від щирого серця, – казала вона, – то навіщо йому жити після моєї смерті?
Вона збиралася зробити те ж саме, якщо б її чоловік помер раніше, – вона вирішила зійти разом із ним у могилу. Ця дивна обіцянка відлякувала до цього часу всіх наречених, але юнак був такий зачарований її красою, що не тільки не звернув на це уваги, але став просити її батька видати доньку за нього заміж.
– А чи знаєш ти, – сказав король, – яку при цьому ти повинен дати обіцянку?
– Якщо вона помре раніше за мене, я повинен зійти з нею разом у могилу, – відповів він, – але кохання моє настільки велике, що про цю небезпеку я зовсім не думаю.
Тоді король погодився, і весілля було відсвятковане з великою розкішшю.
Жили вони деякий час щасливо та без бід, але ось якось сталося, що молода королева захворіла на тяжку хворобу, і ані один лікар не міг їй допомогти. І коли вона лежала вже мертва, згадав молодий король, що пообіцяв він, і стало йому страшно лягати живим у могилу, але іншого виходу не було: король наказав виставити біля всіх воріт варту, і врятуватися від долі не було можливості.
Коли прийшов день і тіло її винесли у королівську гробницю, привели і його туди, зачинили на засув ворота і заперли їх на замок.
Поряд із труною стояв стіл, а на ньому чотири свічки, чо’тири хліби й чотири пляшки вина. Але ось стали припаси закінчуватися, і молодий король повинен був померти повільною смертю. Сповнений горя та суму, він сидів там і кожного дня з’їдав по маленькому шматочку хліба, випивав тільки один ковток вина і бачив, що смерть підходить все ближче і ближче.
Він сидів і дивився пильно у кут, раптом бачить: виповзає звідти змія і наближається до померлої. Він подумав, що змія з’явилася, щоб гризти труп, вихопив свій меч і сказав:
– Доки я живий, ти не посмієш до неї доторкнутися! – і розрубав змію на три шматки.
Невдовзі виповзла з кута друга змія, але, побачивши, що перша лежить убита та порубана на шматки, вона уповзла, однак невдовзі повернулася назад, тримаючи в роті три зелених листочки. Потім взяла вона три розрубаних шматки тієї змії, склала їх разом і на кожну рану поклала по листочку. І миттю шматки зрослись, змія почала рухатися, ожила знов, і вони обидві уповзли геть, а листочки залишились лежати на землі.
І нещасливцю, який усе це бачив, спало на думку: чи не зможе чарівна сила листочків, яка оживила змію, допомогти й людині. Він підняв листки, приклав один із них до вуст померлої, а два інших – на очі. І тільки він це зробив, як зарухалася у неї кров у жилах, прилила до блідого обличчя, і воно знов стало рожевим. Потім зітхнула вона, відкрила очі і спитала:
– Ах, Господи, де це я?
– Ти зі мною, моя мила дружино, – відповів молодий король і розповів їй, як усе сталося і як він повернув її знов до життя.
Він подав їй трохи вина і хліба, і повернулися до неї сили, вона підвелася, вони підійшли до дверей, постукали і стали кричати так голосно, що почула варта й доповіла про це королю.
Король спустився сам у гробницю, відчинив у неї вхід і побачив їх обох бадьорими і здоровими, і радів разом із ними, що всі прикрості минулися. А три зміїних листки молодий король взяв із собою, дав їх прислужнику й сказав:
– Бережи мені їх добре і завжди носи при собі. Хто знає, з якої біди вони ще зможуть нас виручити.
Але з королевою, після того як її знов повернули до життя, відбулася зміна: здавалось, що все кохання до чоловіка у неї із серця зникло. Коли він задумав вирушати за море в мандрівку, до свого старого батька, і зійшов на корабель разом із дружиною, вона забула про його велике кохання й вірність, які він їй довів, врятувавши її від смерті, і нею оволоділа недобра пристрасть до корабельника.
Коли одного разу молодий король ліг і заснув, вона підізвала до себе корабельника, схопила сплячого за голову й наказала корабельнику взяти його за ноги, і вони скинули його в море. Коли вони здійснили злочин, королева сказала корабельнику:
– А тепер давай повернемося додому і скажемо, що він по дорозі помер. А я вже так тебе розхвалю і так змалюю перед своїм батьком, що він нас обручить і назначить тебе спадкоємцем своєї корони.
Але вірний слуга все це бачив; він непомітно відв’язав від корабля човен, сів у нього і поплив рятувати свого пана, а зрадники вирушили далі. Вірний слуга витяг мертвого з води, дістав три зміїних листочки, що були завжди при ньому, поклав їх йому на очі і рот і повернув його знов до життя.
День і ніч вони обидва гребли що було сили, і човник їх мчав так швидко, що вони прибули до старого короля раніше великого корабля. Король здивувався, побачивши, що вони прибули самі, і спитав, що з ними сталося. Дізнавшись про злочин своєї доньки, він сказав:
– Я не можу повірити, щоб вона вчинила так мерзотно, але правду ми скоро дізнаємося, – і він наказав їм обом заховатися в таємній кімнаті і знаходитися там таємно від усіх.
Невдовзі прибув великий корабель, і зла королева з’явилася до свого батька із сумним виглядом. Спитав її король:
– Ти чому повернулася назад сама? А де ж твій чоловік?
– Ах, милий батьку, – відповіла вона, – я повернулася додому з великим смутком: мій чоловік у дорозі захворів і помер, і якщо б мені не допоміг добрий корабельник, то мені б довелося погано; він був присутнім при його смерті і може вам усе розповісти.
І сказав король:
– Я оживлю мерця, – і він відчинив таємну кімнату і наказав молодому королю і вірному слузі вийти звідти.
Коли королева побачила свого чоловіка, її немов громом вразило, вона впала на коліна і стала просити про пощаду. Але король сказав:
– Тут пощади бути не може; він був готовий померти разом із тобою і повернув тобі життя, а ти погубила його сонного і повинна за це понести заслужене тобою покарання.
І ось посадили її разом з її спільником у дірявий човник і пустили в море, де вони й потонули у хвилях.
