Жив колись у давнину король. Був у нього позаду замку прекрасний сад для прогулянок, і росло в тому саду дерево, на якому були золоті яблука. Коли яблука достигали, їм вели рахунок, але кожного ранку одного яблука не вистачало. Доповіли про те королю, і він наказав, щоб кожної ночі під деревом ставили варту.
Було у короля три сини, і ось коли прийшла ніч, послав він у сад старшого. Але опівночі не зміг він зі сном боротися, і вранці знов не вистачило одного яблука. Другої ночі повинен був стерегти середній син, але і з тим сталося те ж саме: коли пробило дванадцяту, він заснув, а вранці не вистачило одного яблука. Ось прийшла черга сторожити молодшому сину; він уже було приготувався йти, але король не дуже йому довіряв і подумав, що цей упорається зі справою ще менше, ніж його брати, але під кінець він усе ж його послав.
От ліг юнак під деревом, почав стерегти, але не допустив, щоб сон його подолав. Пробило дванадцяту, і ось у повітрі щось зашуміло; і він побачив у місячному сяйві летючого птаха, все пір’я виблискувало у нього золотом. Опустився птах на дерево, і тільки відклював він яблука, як пустив юнак у нього стрілу. Птах полетів, але потрапила стріла йому в пір’я, і одне із золотих пер упало на землю. Підняв його юнак, приніс вранці королю і розповів йому, що бачив уночі.
Зібрав король тоді своїх радників, і всі в один голос вирішили, що таке перо, як це, дорожче, мабуть, за ціле королівство.
– Якщо перо таке коштовне, – сказав король, – то в такому випадку мені одного буде замало, я хочу неодмінно мати цілого птаха.
І ось вирушив у дорогу старший син; він покладався на свою розсудливість і думав, що золотого птаха він уже неодмінно здобуде.
Пройшов він не багато, не мало і побачив на лісовій галявині лису; приклав він до плеча рушницю й націлився в неї, але лиса закричала:
– Не вбивай мене, дам я тобі за це добру пораду. Ти на шляху за золотим птахом, і сьогодні надвечір ти прийдеш у село, де знаходяться дві корчми, – вони стоять одна навпроти другої. Одна буде освітлена яскраво, в ній весело та шумно; але ти в цю не заходь, а йди в іншу, хоча й здасться вона тобі на вигляд непоказною.
«Як може така дурна тварина дати мені розумну пораду!» – подумав королевич і вистрелив, але в лисицю не влучив, вона розпустила свій хвіст та побігла в ліс. Потім він вирушив далі і прийшов надвечір у село, де знаходились дві корчми – в одній танцювали та
співали, а у другої вид був жалюгідний та хмурий.
«Був би я дурнем, – подумав він, – якби пішов у погану, жебрацьку корчму, а хорошою б погребував.» І він попрямував у веселу корчму й став проводити там час у веселощах та радощах, а про птаха та про батька й всі його добрі поради позабув.
Минув деякий час, а старший син все додому не повертається; тоді зібрався в дорогу середній син, – захотілося йому знайти золотого птаха. Як і старшому брату, зустрілася йому лиса, дала йому добру пораду, але він теж не звернув на неї уваги. Побачив він дві корчми, і стояв коло вікна однієї з них його брат, неслися звідти веселі пісні, і брат його покликав. Не міг середній брат утриматись, зайшов у ту корчму і став там жити і веселитися.
Знов минув деякий час, і захотілося молодшому королевичу вирушити в дорогу й випробувати долю. Але батько на це не погодився.
– Це діло небезпечне! – сказав він. – Куди вже йому знайти золотого птаха, старші брати вже ходили. А якщо станеться і з ним якесь лихо, не зможе він із нього вибратися; адже розуму йому не вистачає.
Але молодший усе не давав королю спокою, і той дозволив йому, нарешті, вирушити в дорогу. І сиділа знов на лісовій галявині лиса, стала просити пощадити їй життя і дала йому добру пораду. Юнак був жалісливий та сказав:
– Лисичко, заспокойся, зла я тобі не зроблю.
– Ти про це не пожалкуєш, – відповіла лиса, – а щоб скоріше тобі дістатися до місця, сідай-но ти до мене на хвіст.
І тільки він сів, як пустилася лиса бігти й понеслася через гори та долини, – тільки у вухах від вітру свистіло. Прибули вони в село; простився юнак із лисою, послухався її доброї поради і зайшов, не озираючись, прямо в корчму, яка була скромніша, і спокійно там переночував.
Наступного ранку, тільки він вийшов на поле, бачить – сидить лиса й каже:
– Я розповім, що робити тобі далі. Йди все прямо, і підійдеш ти нарешті до замку; побачиш, що перед замком розлігся цілий загін солдат, – але ти не турбуйся, усі вони будуть спати та хропіти; пройди між ними посередині і йди прямо в замок, пройди через усі кімнати; увійдеш потім у таємну кімнату, і висить там дерев’яна клітка із золотим птахом, і стоїть із нею поряд пуста золота клітка, для більшої краси. Але, дивись, стережися, не пересаджуй птаха із простої клітки в дорогу, а інакше тобі лихо буде.
Тільки сказала це лиса, простягнула свій хвіст, і сів на нього королевич. Понеслася лиса через ліси та гори, – тільки у вухах від вітру свистіло. Прибув він до замку і побачив усе, про що казала йому лиса. Увійшов королевич у таємну кімнату, і сидів там золотий птах у дерев’яній клітці, а золота поряд із нею стояла, і лежали в кімнаті по кутах три золоті яблуки. І він подумав, що було б смішно, якби він залишив такого прекрасного птаха в такій простій і некрасивій клітці. Він відчинив двері, схопив птаха й пересадив його в золоту клітку. Але цієї ж миті закричав птах пронизливим голосом. Прокинулись солдати, вбігли в кімнату й відвели його у в’язницю.
Наступного ранку привели його на суд, і через те, що він у всьому зізнався, то засудили його на смертну кару. Але король сказав, що готовий його помилувати, якщо він дістане йому золотого коня, що скаче швидше за вітер, і тоді він отримає у винагороду золотого птаха.
Вирушив королевич у дорогу; зітхнув та засумував, не знаючи, де ж йому відшукати золотого коня. І раптом побачив він старого свого друга – лису; сиділа вона біля дороги.
– Ось бачиш, – сказала лиса, – так вийшло від того, що ти мене не послухав. Але не втрачай надії, я тобі допоможу й скажу, як здобути золотого коня. Ти повинен іти все прямо, і підійдеш до замку, – там стоїть кінь у стайні. І будуть лежати перед стайнею конюхи, але вони будуть спати і хропіти, і ти зможеш спокійно вивести золотого коня. Але ти повинен запам’ятати добре одне: сідлай його поганим сідлом із дерева та шкіри, а ніяк не золотим, що буде висіти поряд, інакше тобі лихо буде.
Простягла лиса свій хвіст, сів на нього королевич, і понесла його лиса через ліси та гори, – тільки у вухах від вітру свистіло.
Сталося все так, як казала лиса, – зайшов він у стайню, де стояв золотий кінь, хотів осідлати його поганим сідлом, але подумав: «Соромно не осідлати такого прекрасного коня дорогим сідлом, як це належить». Але тільки доторкнулося золоте сідло до коня, як почав він голосно іржати. Прокинулись конюхи, схопили юнака й кинули його у в’язницю.
Наступного ранку суд приговорив його до смертної кари. Але король пообіцяв його помилувати й подарувати йому золотого коня, якщо він здобуде йому з золотого замку прекрасну королівну.
З важким серцем вирушив юнак у дорогу, але, на щастя, він зустрів невдовзі свою вірну лисицю.
– Слід було б тебе в нещасті покинути, – сказала лисиця, – але мені тебе шкода, і я ще раз допоможу тобі в біді. Дорога приведе тебе саме до золотого замку; туди ти прийдеш увечері, а вночі, коли все заспокоїться, вийде прекрасна королівна в купальню купатися. Коли вона буде туди входити, ти підскоч до неї і поцілуєш її один раз, тоді вона піде за тобою, і ти зможеш її увести з собою. Але тільки ніяк не погоджуйся, щоб вона перед тим прощалася з батьком-матір’ю, а інакше лихо тобі буде.
Простягла лиса свій хвіст, сів на нього королевич, і понесла вона його через ліси та гори, – тільки від вітру у вухах гуло.
Ось під’їхав він до золотого замку, і було все, як сказала йому лиса. Почекав він до півночі, коли все поринуло в глибокий сон, і вийшла прекрасна дівчина в купальню; тут вискочив він і поцілував її один раз. Вона сказала йому, що охоче піде за нього заміж, але стала його зі слізьми на очах молити, щоб дозволив він їй перед цим проститися з батьками. Спочатку він противився її проханням, але вона гірко заплакала, кинулася йому в ноги, і він, нарешті, поступився. І тільки підійшла дівчина до ліжка свого батька, як він миттю прокинувся, а за ним і всі решта в замку, і юнака схопили й посадили у в’язницю.
Наступного ранку сказав йому король:
– Ти поплатишся за це своїм життям і тільки тоді будеш помилуваний, якщо зриєш гору, що знаходиться перед моїми вікнами; і повинен це виконати на протязі восьми днів. Удасться тобі – ти отримаєш за це у винагороду мою доньку.
Узявся королевич за роботу, став рити і копати лопатою без відпочинку, але через сім днів він побачив, як мало він зробив і що вся його робота нічого не варта, і він зовсім засмутився, – всі надії його рухнули. А на сьомий день увечері з’явилася лиса і каже:
– Ти не вартий того, щоб я про тебе піклувалася; але йди і лягай собі спати. Я всю роботу за тебе виконаю.
Прокинувся він наступного ранку, подивився у віконце, бачить – гори як не було. Поспішив юнак із радістю до короля і оголосив йому, що умова виконана; і чи хотів король, чи не хотів, а довелося йому своє слово виконати й віддати йому свою доньку.
Вирушили вони разом із замку; минуло небагато часу, і ось з’явилася до них лисиця.
– Хоча ти й володієш тепер найдорожчим, – сказала вона, – але дівчині із золотого замку належить і золотий кінь.
– А як же мені його здобути? – питає юнак.
– Це я тобі поясню, – відповідає лиса. – Ти спочатку відведи прекрасну дівчину до короля, який послав тебе в золотий замок; буде там нечувана радість, і вони віддадуть тобі охоче золотого коня і самі його виведуть. Миттю сідай на нього і простягни їм усім на прощання руку, а в останню чергу прекрасній дівчині; і як тільки ти візьмеш її за руку, втягни її одразу на коня і мчи що є сили, – і ніхто не зможе тебе наздогнати: той кінь летить швидше за вітер.
Усе вдалося щасливо, і королевич повіз прекрасну дівчину на золотому коні. Але лиса їх не залишила і сказала юнаку:
– А тепер я тобі допоможу здобути й золотого птаха. Коли ти під’їдеш до того замку, де знаходиться птах, то зніми дівчину з коня, а я вже за нею пильнувати буду. Потім в’їжджай на золотому коні у двір замку, – тебе побачать, і буде там велика радість, і вони винесуть тобі золотого птаха. Коли клітка із птахом буде у тебе в руках, ти мчи що є сили до нас назад і візьмеш знов прекрасну дівчину.
Коли все щасливо вдалося і королевич уже збирався їхати зі своїми скарбами додому, каже йому лиса:
– Тепер ти повинен віддячити мені за допомогу.
– А що ж ти за це від мене хочеш? – спитав юнак.
– Коли ми будемо в лісі, ти мене пристрель, відрубай голову та лапи.
– Нічого сказати, добра віддяка, – сказав королевич, – цього я вже ніяк виконати не зможу.
Каже лиса:
– Якщо ти цього зробити не хочеш, я повинна буду тебе залишити. Але перш ніж я від тебе піду, я хочу дати тобі ще одну добру пораду: бійся двох речей – не купуй м’яса з шибениці і не сідай на край колодязя.
Потім лиса побігла в ліс.
Юнак подумав: «що за дивна тварина і які дивні у неї примхи. Хто ж стане купувати м’ясо з шибениці! А бажання сидіти на краю колодязя у мене ніколи не було».
Поїхав він разом із прекрасною дівчиною далі; а шлях йшов через те село, де залишились два його брати. І був там великий натовп і багато шуму. Королевич спитав, що тут сталося, йому відповіли, що тут повинні повісити двох людей. Підійшов він – бачить, що це його два брати, які робили різні злі вчинки й прогуляли все своє майно. Він спитав, чи не можна буде їх звільнити.
– Можна, якщо ви згодні за них заплатити, – відповіли люди, – але навіщо вам викидати гроші дарма і їх викупати?
Але королевич, не роздумуючи, за них заплатив, і ось вони опинилися на волі і рушили далі всі разом. Потрапили вони в той самий ліс, де зустрілася їм вперше лиса. Сонце гаряче палало, а в лісі було прохолодно та приємно, і ось кажуть два брати:
– Давайте відпочинемо біля колодязя, поїмо і нап’ємося.
Він погодився, але за розмовами забув про поради лиси і сів на краю колодязя, не передчуваючи нічого поганого. Тоді двоє братів скинули його в колодязь, захопили дівчину, коня і птаха й попрямували до свого батька додому.
– Ось, – кажуть вони, – привезли ми не тільки золотого птаха, а дістали ще й золотого коня і дівчину із золотого замку.
І була там велика радість, але кінь нічого не пив, птах нічого не співав, а дівчина сиділа і все плакала.
Але молодший брат не загинув. На щастя, колодязь виявився сухим, він упав на м’який мох, ніяк себе не ушкодив; проте вибратися він звідти не міг. Але і в тій біді його не покинула вірна лиса. Вона прибігла до нього, стала його сварити, що він забув про її пораду.
– Але все ж таки я не можу тебе залишити, – сказала вона, – і допоможу тобі вибратися з колодязя.
Вона наказала йому вчепитися за її хвіст і триматися міцно, і витягла його нагору.
– Але ти ще не зовсім позбавився небезпеки, – сказала лиса. – Твої брати не впевнені у твоїй загибелі, і вони розставили по всьому лісі вартових, щоб тебе вбити, якщо тебе помітять.
А сидів біля дороги жебрак, і ось обмінявся юнак із ним одягом і з’явився, перевдягнений, до королівського двору. Його ніхто не впізнав, але птах почав співати, кінь почав їсти, а прекрасна дівчина перестала плакати.
Спитав король здивовано:
– Що це значить?
А дівчина йому каже:
– Не знаю, мені було раніше так сумно, а тепер стало радісно. Мені здається, що з’явився мій справжній наречений.
І вона розповіла королю про все, що сталося, хоча обидва брати й погрожували їй смертю, якщо вона проговориться. Тоді наказав король покликати до себе всіх людей, що були у замку, з’явився і юнак, перевдягнений жебраком; але дівчина миттю його впізнала й кинулася йому на шию. Злих братів схопили і стратили, а молодшого повінчали з прекрасною дівчиною, і він був призначений спадкоємцем короля.
А що ж сталося з бідною лисицею?
Минуло багато часу, і вирушив королевич якось знов у той самий ліс. Зустрілася йому лиса й каже:
– Тепер у тебе є все, що ти міг собі побажати, а ось моєму нещастю ніяк не може настати кінець, але в твоїх силах мене виручити. – І стала лиса знов його просити й молити, щоб він погодився її застрелити і відрубати голову і лапи.
Так він і зробив; і тільки виконав її прохання, як обернулася лиса юнаком, а був то не хто інший, як брат прекрасної королівни, який нарешті був звільнений від злого закляття. І тепер у них було все, щоб бути все своє життя щасливими.
