В одному селі жив селянин з дружиною, у них було два сини. З роками сини підростали, а батьки старіли. Коли Чан Мо – так звали старшого сина – минуло двадцять років, він одружився.
Як і водиться, старший син не покинув батьків. Він залишився жити з ними, щоб на старості літ батько й мати не знали ніяких турбот. Скоро одружився менший син.
Його звали Чан Су. Оселився він на другому кінці села і став обзаводитися своїм господарством. Нелегко йому було. Сяк-так збудував він чібі, дивиться – нічим землю орати. Дістав плуг, та грошей нема, щоб купити бика. Зібрав гроші на бика – поміщику за землю нічим платити.
Та був Чан Су людиною роботящою: виходив у поле раніше інших селян, а додому приходив пізніше за всіх.
Тяжко жилося молодшому брату, та й старшому було нелегко. Адже йому доводилось турбуватись не лише про дружину і дітей: не можна було забувати і про старих батьків. І хоч жили брати упроголодь і багато було у них турбот, вони були дуже дружніми між собою.
Якось восени Чан Мо перелічив свої запаси рису і прийшов до висновку: “Небагато у мене зерна: всього десять мішків рису. А у брата Чан Су ще менше. Треба йому допомогти, але так, щоб він не дізнався про це”.
Коли ж стемніло, Чан Мо взяв на плечі мішок найкращого зерна і відніс до оселі Чан Су. По дорозі зустрів якогось чоловіка, але в темряві не розібрав кого.
Повернувшись додому, він вирішив ще один мішок віднести меншому братові. Аж бачить, що як було у нього десять мішків зерна, так і залишилось, не зменшилось.
Нічого не може зрозуміти Чан Мо та на роздуми не було часу. Взяв він ще один мішок на плечі і поніс до оселі брата.
На зворотному шляху він знову зустрів чоловіка і знову не розглядів, хто це був: темно було. Повернувся Чан Мо до себе і знову здивувався: як було в нього десять мішків рису, так і залишилося. Що за диво!
“Коли так, – вирішив Чан Мо, – віднесу я брату ще пару мішків”.
І він знову попрямував знайомою стежкою на другий кінець села. А в цей час зійшов місяць, освітив стежку, і йти з мішком стало легше.
Коли Чан Мо пройшов половину дороги, побачив, що назустріч йому йде чоловік і також з мішком на плечах. А коли цей чоловік наблизився, Чан Мо пізнав свого молодшого брата Чан Су.
– Куди ти йдеш так пізно? – запитав він. А куди ти йдеш в такий пізній час? – запитав Чан Су.
І обидва брати все зрозуміли і весело розсміялись.
Виявилось, що Чан Су також вирішив допомогти братові і поділитись з ним своїм урожаєм. І вони одночасно носили один одному мішки з рисом.
Ось чому рису у Чан Мо не зменшувалось, хоч він уже відніс братові два мішки.
Знову розсміялися брати і міцно обнялися. І хоч мішки з рисом були важкими та на серці у них було легко. Адже братерська любов і дружба робить легким будь-який тягар.
