Про кого зазвичай розповідають усілякі історії? Ми маємо на увазі-про яких тварин? Ну, само собою, про незвичайних. Про чудо-тварини. Про таких, які чи неймовірно великі, чи бігають неймовірно швидко, чи неймовірно розумні.
А ось зараз ми розповімо вам історію про бика, який був майже зовсім звичайним биком, за винятком одного разу, коли він показав себе на весіллі, та так, що всім надовго запам’ятався цей випадок. Цілком можливо, він був трохи більшим і сильнішим за звичайних бугаїв, яких розводили на південному заході країни, але прославився він зовсім не цим.
Ім’я йому дали Білоніжко, бо одна нога внизу була біла. Загалом у нього і в інших місцях були білі плями; власне, скрізь, де він не був чорним, він був білим. Його господар мірошник Берне щодня сідав на нього верхи і їхав до свого млина. У носі у бика стирчало кільце, а на роги була накинута мотузка. Замість сідла Берне брав дві дошки та накривав їх старим килимком. Мотузка спускалася вниз і підхоплювала бика під черево, утворюючи при цьому стремена, щоб мірошник міг засунути в них ноги. Білоніжко не заперечував, що на ньому їздять верхи, ніби на коні, але, чесно кажучи, він просто не знав інших биків, крім себе, і тому думав, що бикам належить ходити під сідлом.
Він не тільки не знав інших бугаїв, а й не вмів, як вони, лякати людей, голосно мукати і ганятися за ними на пасовищах, перевертати копитам відра з молоком і кидатися на червону ганчірку. Словом, відсталим він був биком, якщо передовими вважати тих, що вміють бешкетувати.
І тільки в день цього самого весілля в Білоніжкові прокинувся справжній бик.
У мірошника Бернса була дочка на ім’я Сесілі. Вона збиралася заміж за молодого фермера Клоп-шоу, і з цієї нагоди мірошник Берне вирішив влаштувати справжнє свято. На весілля дочки він скликав гостей із усього графства. Всіх запросив, крім однієї людини, яку звали Сат Добророб. Ви, чого доброго, ще подумаєте, що ця людина справді творила добрі справи, як говорило його ім’я: був добрий, доброзичливий, добросердний, добродушний, добропорядний… А ось і ні, зовсім навпаки! Сат умів робити багато галасу з нічого. Він був природжений інтриган, безсовісний, безпардонний, нестримний, невихований, безнадійний бешкетник і скандаліст. Коли він дізнався, що його не запросили на весілля Сесілі, він одразу вирішив помститися Бернсу і всім його гостям. Тільки як?
Він осідлав мула, причесався вперше за багато років і припустився з гори до будинку мірошника.
Сат сховався за сараєм і підглядав звідти, як усі п’ють-веселяться за весільним столом. Він ламав голову і все не міг придумати, як їм насолити. А що, коли обрізати хвости у коня нареченого та кобили нареченої? Але це здалося недостатньо образливим у порівнянні з тією образою, яку завдали йому Сату Доброробу.
Він усе ще обмірковував план помсти, коли в сад зайшов Білоніжко. Він був усе ще осідланий, бо у святковій метушні – не жарт, доччине весілля! – мірошник Берне забув його розсідлати. Білоніжко принюхався до великого кошика, в якому були залишки зерна, і засунув у нього ніс.
Ось тут Сата Добророба й осіяло! Сат зробив крок уперед і непомітно накинув кошик Білоніжкові на роги.
Спробуйте ходити з кошиком на голові! Та це ще гірше, ніж наосліп. Коли бик підняв голову і раптом нічого не побачив, він забив хвостом, покрутив головою, хвицьнув задом, кинувся в один бік, в другий, затупотів на місці, фиркнув, видувши все зерно, що залишилося з кошика, і кинувся до будинку.
Він ревів голосніше за грім небесний і махав головою, намагаючись зняти з голови кошик. Зі всього розмаху він налетів на задню стіну будинку і розніс її вщент, мало не притиснувши бідну мишку, яка тільки встигла вилізти з нірки, щоб роздобути собі шматочок весільного пирога. Позадкувавши, Білоніжко ударив задніми ногами по товстому дереву. Воно так затремтіло, що враз загубило майже все своє листя. Білоніжко кружляв на місці, брикався, копався і, нарешті, вдерся на мельникову пасіку. Повалив з десяток вуликів, і в одну мить стало темно від бджолиної хмари. Бджолам було так тісно у повітрі, що вони почали жалити одна одну.
А знаєте, що таке бджола? Та це в сто разів гірше, ніж скажений бик. Бо навіть невжалені бджоли злі! Вони одразу оголосили Білоніжкові війну не на життя, а на смерть і вихором налетіли на нього. І дзижчали, і кружляли над ним! Вони так щільно обліпили бідну тварину від кінчика носа до кінчика хвоста, що не те що яблуку – пшеничному зернятку ніде там було впасти. А бджоли, яким не вистачило місця на тілі нещасного бика, затіяли бійку в повітрі за право приземлитися на нього, хоч і так вони обліпили його, мабуть, у десять рядів.
Білоніжко і фиркав, і мукав, і кидався туди-сюди, нічого не бачачи. Та й що тут побачиш, коли бджоли дзижчали і дзвеніли над самою його головою, захованою в кошик. “Фир, фир!”-фиркав бик, і робилося чорно від бджіл, що злітали з його носа вгору. Хвіст Білоніжка можна було прийняти за гілку висохлої сосни, покритої мохом. Від бджіл, що обліпили його, бик здавався втричі більшим. Такого розлюченого і скривдженого бика Сат Добророб ще ніколи не бачив.
Білоніжко нарешті дістався чорного ходу до хати і постукав у двері хвостом, при цьому ненароком зірвав їх з петель і вдерся в середину. З-за незграбності він наскочив на старовинний голландський годинник, що стояв на підлозі, зачепив ненароком маятник, і годинник полетів на підлогу, а разом з ними коліщата і шестерні теж покотилися хто куди, і бджоли кинулися їх наздоганяти. Задкуючи, бик зачепив ніжку ліжка і перекинув його. Брикнувши, він відправив ніжку від ліжка прямо у вікно. Наступний його крок, хвостом уперед був до буфета, прикрашеного по кутках різьбленими кішечками. Від зіткнення буфет впав на підлогу, і бідолашному бику нічого не залишалося, як розтоптати і перетворити на кашу все, що стояло на його полицях.
Гостям на весіллі почувся якийсь шум, але вони так захопилися смакуванням весільних смаколиків, що чули тільки своє ням-ням-ням.
Бідолашний бик носився як шалений, намагаючись утекти від бджіл, і влетів на ходу в комору по сусідству з їдальнею. Звичайно, все там полетіло догори дригом – глиняні горщики з солоними огірками, банки з варенням, маринади, мішки із зерном, жмути сушених трав, кошики з яйцями, гарбузи, помідори, бідони з молоком.
Ближче за всіх до стіни в коморі сиділа мати нареченого, матінка Клоп-шоу. Але вона була глуха, як пень. Їй ніби почувся якийсь шерех, але не встигла вона збагнути, що до чого, як Білоніжко уже вдерся в їдальню прямо крізь стіну. Гості заволали, заверещали і кинулися від нього врозтіч. Матінка Клоп-шоу оком не встигла моргнути, як опинилася у своєму кріслі на столі – це бик підчепив її рогами і закинув на стіл.
У їдальні були вишикувані в ряд з десяток столів, і вийшов один довгий стіл, щоб вмістилися всі запрошені на весілля. Білоніжко розкидав усі столи, вони видерлися один на одного, і на самому верху сиділа бідна матінка Клоп-шоу, відбиваючись від бджіл і розмахуючи руками, як млин крилами у вітряну погоду. В одній руці – капелюшок з ситця, в другій – куряча ніжка.
Биті тарілки, смажена картопля, тушкована капуста, свинячі відбивні, біфштекси, суп, боби, печені яблука, пудинги, пиріжки, навіть шматки весільного пирога – все змішалося, збилося, сплуталося, наче хтось пропустив усе це через м’ясорубку… Білоніжко кидався і брикався, все летіло з-під його копит – столи, стільці, посуд, їжа – і через вхідні двері, відрахувавши сім сходинок, просто надвір. А слідом за столами та іншим, він сам він, туша в тисячу кілограмів, перекинувшись через голову, бухнувся на цей вінегрет із стільців із оселедцем.
Бідний мірошник Берне бігав навкруги, бив бика по спині і волав:
-Тпру, Скотино! Тпру, мій хлопчику!
Він схопився за ручку кошика і хотів зірвати його у бика з голови, але не встиг. Білоніжко підскочив, та так піддав задніми ногами, що мірошник Берне полетів догори дригом і приземлився прямісінько на спину бика. Зате кошик був у нього в руках!
Як тільки Білоніжко побачив денне світло, він струсив з морди бджіл і помчав по провулку з такою швидкістю, що в мельника Бернса, який сидів на ньому верхи, волосся з чола сповзло назад на цілих два сантиметра. Він вп’явся ногами в мотузкові стремена, а вільною рукою схопився за сідло, давши бику можливість бігти куди очі дивляться. Але Білоніжко не знав точно, куди краще бігти, він мукав, тупцював на місці, кидався туди-сюди, кликав коней, прив’язаних до дротяної огорожі. Коні у відповідь підняли голову і заіржали, а потім вирвалися на волю і теж побігли. Бджоли за ними, щоправда, більша їх частина залишилася на Білоніжкові, а заразом і на мірошнику Бернсу. Мельник відбивався від них кошиком і так швидко крутив ним в повітрі, що здавалося, в руці в нього не один, а щонайменше п’ять таких кошиків.
Уявляєте, який пил підняли Білоніжко та коні! Справжню пилова бурю! Так що все, що міг побачити задоволений Сат Добророб, який стояв збоку і чухав у потилиці, був пил, пил і пил та іскри, що вилітали з-під копит коней. Усі, хто був на двох і чотирьох ногах, включаючи курчат і поросят, кинулися тікати. Деякі втекли так далеко, що загубилися навіки.
А гості в хаті мірошника, рятуючись від бджіл, вистрибували з вікон, викочувалися з дверей, лізли через комин, кидалися в льох. Хтось встиг раніше втекти, катулялися по полю, лізли на дерева, пірнали з головою у річку. Наречений Клоп-шоу з криками “Чума єгипетська!” заліз під копицю сіна.
Сат муркотів від насолоди, як кіт від вершків. Побачивши наречену Сесілі, дочку мірошника, яка, відмахуючись від бджіл, скотилася в холодну річку з молочним горщиком на голові, він неквапом наблизився до неї і заговорив улесливо:
– Ну, як, Сесілі, ви проводите свій медовий місяць? Я бачу, меду вистачає навіть тут, у воді. Солодке життя, га?
-Жаткнись ти, шкотино! – прошамкала вона з-під молочного горщика, пірнаючи глибше, щоб потопити всіх бджіл, що обліпили її. – Я вся горю!
-А ви посипте содою, стане легше. – І він обернувся, щоб піти. – Не пошкодить і мені пополювати за медком.
Сесілі підняла над головою молочний горщик:
– Можете позичити в мене фунт миш’яку, щоб посипати ваш медок!
– Та я тут до чого? – образився Сат. – Це все ваш бик-баламут.
Але тут усмішка раптом зникла з його обличчя, бо в кінці провулка з’явився сам мірошник Берне, все ще з кошиком у руках, щоб відмахуватися від бджіл, але бджоли, мабуть, уже видихнулися, втомилися і заспокоїлися. Слідом за мірошником Бернсом на деякій відстані від нього в клубах пилу з’явився і Білоніжко. Він так розпух від бджолиних укусів, що надумай мірошник Берне його зараз продавати, він міг би запросити за нього не як за одного бика, а як за цілу череду. Та й сам мірошник Берне теж розпух, наче то був не один Берне, а два. Але й два Бернса могли бігати досить швидко. Щоправда, Сат Добророб міг бігати ще швидше! Що він і зробив. Полетів через дикі безлюдні рівнини і гори на північний захід, до Канади. Добіг він туди чи ні, нікому не відомо, тільки більше його у цих місцях не зустрічали. Пролетіла чутка, ніби він покаявся в тому, що трапилося і готовий був битися головою об скелі, тільки побоявся завдати їм руйнівного удару.
Щодо Білогніжка, то він з того часу так і не присмирнів, і ніхто вже не смів їздити на ньому верхи. Коли мірошник Берне набрався хоробрості, він таки підійшов до нього, зняв з нього сідло і пустив пастися на траву в компанії череди огрядних чорно-білих корів.
Наречений Клоп-шоу, кажуть, залишався під копицею сіна ще цілий тиждень, а наречена Сесілі, напевно, місяць, якщо не більше, ніяк не могла стягнути з голови молочний горщик. Втім, все закінчилося добре, навіть для матінки Клоп-шоу. До того часу, як вона зуміла спуститися на землю з вершини гори зі столів та стільців, бджоли встигли так прочистити їй вуха, що вона чула навіть власні думки, якщо вони не надто дзвеніли у вухах.
Ну, а поросята, коли злякалися шаленого бика і кинулися тікати, добігли до Мексики і залишилися жити на мексиканському узбережжі. Іспанське судно виловило звідти на борт одного борова та кількох свинок і доправило їх до теперішньої Каліфорнії.
