Чарівне горня: Казка

Один бідний селянин – звали його Сомілака – працював на багатія день і ніч, а жив упроголодь, їв саме товчене листя та корінці. Від голоду він ледве ноги тяг, а жінка його й зовсім заслабла. Якось і каже вона чоловікові:

– Піди в ліс та принеси чогось попоїсти, бо я скоро сконаю з голоду.

Подався Сомілака до лісу. Коли бачить – висять па дереві двоє горнят, одне глиняне, друге дерев’яне. І па обох покришки.

«Візьму глиняне горня собі,– подумав Сомілака, – а то наше вдома вже геть нікудишнє.

Виліз він на дерево, взяв горня. І знов міркує: «А навіщо нам це горня? Адже воно порожнє! От якби я приніс у ньому хліба, жінка відразу б одужала.»

Ледве він це подумав, як покришка трохи піднялася, і Сомілака побачив… рисовий коржик!

– Оце так! – здивовано мовив він.– Треба швидше нагодувати жінку, нехай одужує. Шкода, що в горняті лише один коржик, а то б і я попоїв.

Не встиг Сомілака доказати, аж бачить – покришка знов трохи піднялася, а в горняті – ще один коржик.

«Еге! Видно, це горня не просте, а чарівне! Ану ж попрошу я в нього смажене курча!» – зметикував Сомілака.

Покришка анову піднялася, і він побачив у горняті смажене курча.

Попоїв селянин і, мугикаючи веселу пісеньку, подався додому.

А йти йому треба було повз будинок багатія. Той дуже здивувався, побачивши, що Сомілака йде радий та веселий, ще й пісню співав.

– Ану йди сюди! – покликав він.

Сомілака підійшов.

– Ти чого радісні? – грізно спитав поміщик.

– Та ось,– відповів Сомілака, – в лісі чарівне горня знайшов.

– Чарівне горня? – здивувався поміщик. – І що ж воно вміє?

Сомілака поставив чарівне горня й каже:

– Хочу смажену перепілку!

Покришка на горняті піднялася, і поміщик побачив смажену перепілку. Він аж затремтів од жадібності й заздрості.

«Як би його видурити горпя в селянина?» – промайнуло у нього в

голові.

Витяг поміщик перепілку із горняти й заходився їсти. А тоді й каже Сомілаці:

– А принеси-но мені, чоловіче, холодненької води.

Поки селянин ходив по воду, поміщик схопив чарівне горня й сховав його, а замість нього поставив таке саме просте.

Взяв Сомілака горня та й каже:

– Дозвольте, пане, піти додому. Бо мене жде голодна жінка.

– Йди собі, йди,– махнув рукою поміщик, радий, що обдурив селянина.

Прибіг Сомілака додому, а жінка вже ледве дихає.

Ну, тепер ми врятовані! – вигукнув Сомілака. – Зараз я почастую тебе всім, чого забажаєш.

Він розповів жінці про чарівне горня, потім поставив його серед хати й каже:

– Хочу смажену перепілку!

Покришка на горняті не ворухнулася.

Здивувався селянин та й каже знов:

– Хочу смажену перепілку!

І знов покришка не ворухнулася. Сомілака зазирнув у горня – по рожнє.

– Що таке? – почухав потилицю Сомілака. – Щойно ж у поміщика воно мене слухалось…

– У поміщика? – перепитала жінка. – То ти показував чарівне горня поміщикові?

Сомілака розповів усе, як було.

Жінка гірко заплакала й каже:

– Що ж ти наробив, чоловіче! Поміщик украв твоє горня й поставив на його місце звичайне.

– Не плач, жінко! – мовив Сомілака. – На дереві в лісі висіло двоє горнят. Зараз я побіжу по друге.

Так він і зробив. Зняв з дерева горня і йде веселий додому.

І знов побачив його у вікно поміщик. Дивиться – в руках селянина таке саме горня, з покришкою, тільки дерев’яне.

Закортіло поміщикові й це горня собі забрати. Покликав він селянина й питає:

– Що це в тебе за горня? Продай мені!

– Та я б радий його продати, – відповідає Сомілака.– Але вдома мене жде голодна жінка.

А поміщик як гримне:

– Не хочеш продати? То я заберу силоміць!

І зірвав з горняти покришку.

А з горняти як вискочить десятків зо два дерев’яних кулаків – та й ну лупцювати поміщика! Той кинувся тікати, а кулаки – за ним. Лупцюють, молотять по спині, по крижах, по голові, аж луна розлягається.

– Ой лишенько, рятуйте! – заволав поміщик,– Пожалій мене, чоловіче! – гукнув до Сомілаки,– Накажи кулакам не бити мене!

– Спершу віддай мені горня!

– Віддам, віддам, тільки вгамуй кулаки!

– Кулаки, в горня! – наказав Сомілака.

Кулаки слухняно вскочили в горня.

Поміщик, ледве дихаючи, заповз до хати, дістав сховане чарівне горня й віддав селянинові.

Щасливий Сомілака повернувся додому, і того вечора вони з жінкою вперше лягли спати ситі.

Відтоді Сомілака зажив у достатку. І сусідам своїм помагав. Винесе, було, чарівне горня на вулицю – і всі їдять досхочу.

Так минуло літо.

А восени пішла по країні чутка, що падишах видає заміж дочку.

Поміщик одразу пішов до палацу й розповів володареві про чарівне горня Сомілаки.

– Все, що ти схочеш поставити на весільний стіл, тобі дасть те чарівне горня,– закінчив він.

Бадшах послав гінців по Сомілаку й наказав привести його до палацу.

Призначеного дня Сомілака з’явився в палац.

Показуй своє горня – звелів всесильний падишах. – Це правда, що воно чарівне?

– Хай довго тягнуться літа твої, о володарю! – відповів селянин. – Це горня справді чарівне.

– Тоді нехай дасть мені найкращих на світі солодощів.

Покришка враз підскочила, і падишах побачив – горня повне солодощів. Покуштувавши їх, він не міг одірватися і їв доти, аж доки горня спорожніло.

– Таких смачних солодощів ще не доводилося їсти нікому в світі! – вигукиув падишах. – Залиш мені горня па три дні. Через три дні гості роз’їдуться, і я віддам тобі горня назад.

В Сомілаки не було ради: воля падишаха – закон. Уклонився він володареві й подався додому.

Три дні гуляли в палаці весілля. Три дні гості ласували чудовими солодощами й раз у раз вигукували:

– Яка смакота! Таких солодощів не пробували навіть боги!

Нарешті гості роз’їхалися, і Сомілака прийшов по горня.

– Чого тобі тут треба?! – закричав падишах, навіть не впізнавши селянина.

– Я прийшов по своє горни, о володарю,– відповів той.

– У цьому палаці все належить мені! Геть звідси, а то накажу кинути тебе в клітку до тигрів!

– О найсправедливіший! Ти ж обіцяв після весілля віддати мені горня…

– Ти ще перечиш?! – гримнув падишах. – Гей, сторожа! Киньте його в клітку до голодних тигрів!

Та не встигла сторожа підбігти до Сомілаки, як він дістав дерев’яне горня й зірвав з нього покришку. Двадцять дерев’яних кулаків заходилися лупцювати всіх підряд – і падишаха, і його сторожу. Падишах упав, а кулаки лупцювали його й лупцювали.

– Змилуйся наді мною! – заблагав він. – Угамуй кулаки, коли твоя ласка!

– Спершу віддай моє чарівне горня! – сказав Сомілака.

– Гей, слуги! – закричав падишах. – Принесіть чарівне горня! Та швидше, а то ці кулаки мене вб’ють!

Коли слуги принесли горня, Сомілака наказав:

– Кулаки, в горня!

Потім він приклав руку до грудей, уклонився й мовив:

– Прощавайте всі. Я піду в своє село. Голодні селяни вже давно чекають на чарівне горня.

Падишах мовчки закивав головою. Кулаки так його набили, що до нього ще довго не поверталася мова.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобалась казка чи оповідання? Поділіться з друзями!
Категорії казки "Чарівне горня":
Залишити відповідь

Читати казку "Чарівне горня" українською мовою на сайті Proza онлайн: найкращі народні казки для дітей та дорослих. Повчальні казки для хлопчиків та дівчаток для читання у дитячому садку, школі або на ніч.