Є в Китаї невеличке село Хань. Багато віків тому народився в цьому селі хлопчина Пін Фу. І коли він народився, зараз же в небі над хатиною його батька спалахнула синя зоря.
Пін Фу виростав і з кожним днем ставав розумнішим. Коли йому сповнилося чотирнадцять років, він сказав батькові:
— Вороги заволоділи нашою землею і хочуть зробити нас рабами. Я вижену ворогів з нашої країни! Діждавшись ночі, Пін Фу покинув рідну хату.
Довго дивився батько вслід синові, а коли підняв очі в небо, вже не побачив над хатою синьої зорі — вона помандрувала по небі вслід за Пін Фу, освітлюючи йому серед ночі важку дорогу.
Кожного вечора слідкував батько Пін Фу з а синьою зорею. Він знав, що його син живий, бо зоря не щезала і не меркнула, а, навпаки, сяяла все ясніше.
А юний Пін Фу прибув у велике місто і став учитися письма. Коли навчився вже читати ієрогліфи, зголосився на служб у до старого славного лікаря.
— Ти розумний і здоровий юнак, — сказав лікар, — умієш читати й писати, то нащо ж тобі бути слугою в мене?
— Пане мій! Хто любить свій народ, той повинен уміти дві речі: нищити ворогів свого народу і рятувати-лікувати його приятелів. Тому я служитиму тобі, щоб вивчитися на лікаря.
Коли старий лікар помер, Пін Фу став єдиною людиною, що знала, як лікувати всі хвороби. А хворих було багато, бо вороги змушували китайців працювати і в лютий холод, і в дощ, і в спеку. Все це бачив молодий Пін Фу, і серце його горіло ненавистю до лютих ворогів.
Одного вечора батько Пін Фу вийшов, як завжди, поглянути на небо, але не побачив синьої зорі на її звичайному місці. Вона була ген далеко на обрії, сяючи над зеленими верхів’ями недоступних гір. Тоді старий батько догадався, що син сховався в горах.
Скоро весь народ довідався про молодого месника Пін Фу, який зібрав ватагу відважних побратимів і темними ночами нападав на ворогів свого народу.
Але ворогів було багато — незчисленні полчища, а в Пін Фу — кілька десятків друзів.
Зрозумів Пін Фу, що не може малий загін сміливців визволити рідний край. Треба, щоб увесь народ в той самий день і в той самий час піднявся на ворога. Але як це зробити? Нічого не міг придумати юний Пін Фу.
А ж ось спалахнула в Китаї страшна хвороба — чума. Кожного дня смерть забирала тисячі жертв. Тоді Пін Фу пішов у ліси. Довгі дні й ночі збирав він там лікувальне зілля-траву і виготовляв з нього чародійні ліки. А коли все було готове, наказав своїм друзям розійтися по всій країні й роздати народові ті ліки проти чуми.
Кожному хворому і здоровому Пін Фу і його друзі давали по дві коробочки: білу й червону. На білій було написано: „Відкрий і прийми порошок”. На червоній було написано: „Відкрий у день осіннього повного місяця під час сходу сонця!”
Кожний, хто приймав порошок Пін Фу, зраз уставав здоровий і дужий. Не минуло й місяця, як пошесть чуми скінчилася. Та ось прийшов день осіннього повного місяця. Увесь народ ждав з нетерпінням сходу сонця. Ледве перше проміння торкнулося землі, усі в ту саму мить відкрили червоні коробки і знайшли в них записку: ,,Як тільки засяє синя зоря, кидайтесь із зброєю на ворогів!” Мільйони китайців, ховаючи під одежею зброю, повиходили із своїх хат. А як тільки блиск синьої зорі осяяв небо, всі вони кинулися в бій з ворогами. Тепер уже билася не жменька сміливих, а ввесь народ. А проти всього народу ніякий ворог устояти не може. Ворог був побитий і прогнаний, і знов у всьому краї запанувала воля.
