Колись давно в невеличкому містечку жили три брати. Найменший був мрійником і весь вільний час проводив під яблунею, складаючи вірші. Через це сусіди називали його диваком. Старші брати займалися господарством, а молодшому дозволяли лише пасти свиней.
Якось парубки засіяли лан пшениці. Коли колоски підросли, господарі побачили, що вночі їх хтось витоптав. Щойно сіло сонце, старший брат покрокував у поле, щоб упіймати злодія. Але після виснажливого робочого дня миттю заснув. Прокинувся охоронець аж на світанку. Глянув навкруги – пшениця знову потоптана. Наступної ночі стерегти врожай пішов середній брат, але теж проспав.
Настала черга найменшого. Кмітливець наламав високих колючок і поклав поряд. Щойно задрімає, похилиться до землі – враз від болю прокинеться. Опівночі земля загула, трава пригнулася, здійнявся буревій – то наближався чарівний кінь: очі сяяли диким вогнем, шерсть виблискувала, а довга грива розвівалася на вітру. Коли прудконогий став щипати травку, хлопець, скориставшись нагодою, заскочив на нього.
Аж раптом кінь заговорив людською мовою:
– Віднині віддано служитиму тобі, господарю. Відпусти, а якщо спікатиме лихо, вийди в поле, гукни та свисни – миттю з’явлюся.
Парубок не розповів братам про неймовірну пригоду, але пшеницю відтоді ніхто не псував.
Невдовзі містечком поширилася чутка, ніби королівна вийде заміж за того, хто верхи дострибне до вікна золотого палацу, що на високій горі, та зніме з її руки каблучку. Старші брати осідлали найкращих скакунів і вирушили на змагання. А молодший попрямував у поле. Щойно свиснув – стрілою примчав чарівний кінь. Парубок розповів гривастому про забаганку королівни.
– Зазирни мені до правого вушка, – нахилив голову прудконогий.
Юнак виконав прохання, й за мить старий одяг перетворився на розкішне шовкове вбрання.
Хлопець верхи помчав до палацу принцеси, де вже зібрався чималий натовп. Жодному супернику не вдалося дістатися навіть верхівки скелі. Настала черга найменшого брата. Вершник злетів у повітря й мало не торкнувся підвіконня. Люди заплескали в долоні, але ніхто не впізнав юнака.
Увечері брати захоплено розповідали меншому про відважного суперника.
– То був я! – похизувався парубок.
– Що за вигадки? – зареготали хлопці.
Уранці юнаки знову вирушили до палацу. Цього разу менший брат торкнувся руки красуні, але каблучку схопити не встиг. Третього дня суперники відмовилися брати участь у змаганні, бо зрозуміли, що не переможуть сміливого вершника.
Парубок здійнявся в небо й за мить повернувся, стискаючи в руці золотий перстень. Розумник надів прикрасу, перев’язав палець ганчіркою та покрокував додому. Там на нього вже чекали брати.
– Уявляєш, вершнику вдалося здобути каблучку красуні! – вражено розмахував руками старший.
– Такий управний і відважний парубок! – захоплено вигукнув середній.
– То був я! – не втримався найменший.
Брати знову засміяли хлопця:
– Це тобі наснилося, мрійнику!
Наступного дня правитель вирішив улаштувати свято на честь переможця. Кухарі наготували стільки всілякої смакоти, що на довжелезних столах не лишилося вільного місця. Під час обіду принцеса частувала парубків медом. Наблизившись до найменшого брата, дівчина помітила перев’язаний палець і попросила показати. Побачивши власну каблучку, красуня скрикнула:
– Це ж той управний вершник!
Принцеса взяла хлопця за руку й повела до батька. Правитель благословив молодят, і за кілька днів закохані справили весілля. Танцюючи на святі, гості дивувалися: вчора був дивак, а сьогодні – королевич.
