Черрі Прітті жила в Зеннорі разом з батьком і матір’ю, братами і сестрами. Хатина у них була зовсім маленька, а клаптик землі такий кам’янистий і незручний, що, скільки вони не трудилися на ній, народила вона всього лише небагато картоплі і трохи зерна. Ще була у них коза, але бідолаха ледве знаходила трави, щоб вгамувати голод, і молока давала – кіт наплакав.
Годувалися вони рибою і молюсками, яких збирали на прибережних скелях. А хліб їли тільки по великих святах.
Не дивлячись на таку бідність, всі діти росли міцними і здоровими. Але краще за всіх була Черрі – добра, працьовита, швидконога. Бувало, затіють бігати наввипередки, вона завжди прибіжить перша.
Виконалося Черрі шістнадцять років, і стала вона сумувати. Інші дівчата ходять нарядні, розповідають, як веселилися на ярмарку в сусідньому містечку, а Черрі ще жодного разу на ярмарку не була; і хоча матінка все обіцяла їй зшити нове плаття, грошей на нього завжди не вистачало.
Ось і вирішила Черрі покинути рідну домівку і найнятися до кого-небудь в службу. Попрощалася з батьком і матір’ю, зав’язала у вузлик свої пожитки, і відправилася світ за очі.
Йшла вона, йшла, дійшла до розвилки, сіла на придорожній камінь і гірко заплакала, так їй стало самотньо і сумно. Зовсім було вирішила повернутися додому, раптом, звідки ні візьмися, – добре одягнений джентльмен.
Дуже здивувалася Черрі: вона і не помітила, як цей джентльмен підійшов до неї. Але ще більше здивувалася, коли він звернувся до неї по імені:
– Добрий ранок, Черрі! Куди шлях тримаєш?
– Шукаю місце служниці, сер.
– От як ми вдало зустрілися, Черрі. Мені якраз потрібна помічниця в будинок, дівчина старанна і акуратна. Дружина моя померла, і залишився маленький синок. Якщо ти любиш дітей і умієш доїти корів, місце – твоє.
Черрі дуже зраділа і погодилася піти з добрим джентльменом. Вона і не пригадала, що обіцяла батьку з матінкою не йти далеко від рідних місць.
– Ну тоді йдемо, Черрі, – сказав новий господар, і вони пішли. Дорога показалася Черрі зовсім незнайомою. По боках рябіли запашні квіти, плакучі дерева навівали прохолоду, а в одному місці стежку перетинав прозорий струмок. Господар обійняв її однією рукою і переніс на інший берег, так що Черрі і ніг не замочила. Поступово стежка ставала все вужча, а довкола ставало все темніше, і Черрі зрозуміла, що вони кудись спускаються. Спочатку Черрі злякалася, але господар узяв її за руку, і їй стало так добре та спокійно, що вона могла йти за ним хоч на край світу.
Нарешті вони підійшли до високої огорожі. Господар відімкнув хвіртку і ласкаво сказав:
– Входь, мила Черрі. Ось тут ми і живемо.
Черрі увійшла і здивовано зупинилася. Вона і не знала, що бувають такі красиві сади. Довкола пахли яскраві квіти, на вітах розлогих дерев зріли плоди, над головою пурхали дивовижні птахи. Назустріч їм вибіг маленький хлопчик.
Хлопчик був зовсім маленький. Раптом немов з під землі з’явилася потворна стара і відвела його до будинку.
Черрі знову злякалася, а господар заспокоїв її, сказав, що це його свекруха Пруденс: як тільки Черрі зовсім освоїться, поїде стара звідки приїхала.
Увійшли до будинку. В кімнатах було так красиво, що у Черрі небагато відлягло від душі.
Коли сіли до столу вечеряти, покуштувала Черрі всіляких страв і зовсім забула про свій страх. Після вечері стара Пруденс відвела дівчинку вгору до кімнати хлопчика, показали її ліжко і веліла в жодному разі не змикати вночі очей. Також стара заборонила Черрі розмовляти з хлопчиком, а вранці наказала встати раніше, відвести хлопчиську на джерело, умити його джерельною водою і ще очки протерти зіллям з кришталевої бульбашки, що стоїть поряд на великому камені. Потім загадала Черрі подоїти корову і напоїти хлопчика парним молоком. Ось і вся робота.
– Тільки дивися, – додала стара, – не торкайся цим зіллям до своїх очей, погано тобі буде.
Слухала Черрі стару і дивувалася: видно, неспроста все це, криється тут якась таємниця. Ось би в неї проникнути. Спробувала Черрі вивідати хоч що-небудь у хлопчика, а він спохмурнів і пообіцяв бабці поскаржитися, якщо його й надалі про щось розпитуватимуть.
Вранці пішли вони на джерело. Умила дівчина господарського синка і очки йому протерла зіллям, як веліла стара. Потім подоїла корову і віднесла молоко в будинок.
Поснідали, і знову дівчині наказали: з кухні не виходити, в кімнати не заглядати, замкнуті двері не відмикати, словом, не сунути носа куди не просять.
На інший день Робін (так звали господаря будинку) послав за Черрі – щоб та прийшла до саду й допомогла йому. Зраділа Черрі – хоч ненадовго позбавиться від надокучливої старої. Закінчили вони роботу, господар, задоволений її старанням, поцілував дівчину у чоло, і Черрі всім серцем полюбила його.
Через кілька днів покликала стара Черрі до себе і повела її по довгому темному коридору. Довго вони йшли, аж поки не уперлися в замкнуті двері. Наказала стара дівчинці зняти черевики. Потім відімкнула двері, відчинила стулки, і увійшли вони у велику залу, підлога у якої була неначе скляною. Озирнулася Черрі, а зала була повна кам’яних статуй – дам і кавалерів.
Черрі від страху слова не могла вимовити. Стара розсміялася хрипко, дала дівчині невелику скриньку і веліла щосили терти. Стала Черрі терти, а стара стоїть поряд і велить терти все сильніше. Втомилася Черрі і упустила шкатулку на підлогу. Пролунав такий страшний, неземний дзвін, що бідна дівчина знепритомніла.
Почув господар шум, вбіг в залу. Побачив, в чому справа, сильно розсердився на стару і велів їй негайно забиратися з його будинку. Потім підняв Черрі на руки, відніс на кухню, побризкав на неї водою, і вона відразу опам’яталася.
Забралася стара кудись, і хоча стала Черрі повновладною господинею в будинку, щастя їй від цього не додалося. Робін був завжди добрий і привітний, але замкнуті кімнати не давали їй спокою. Закриється він в залі з кам’яними людьми, і доносяться звідти веселий сміх і гучні голоси. У будинку було стільки таємничого – Черрі просто згорала від цікавості.
Кожен ранок протирала вона господарському синові очі зіллям з кришталевої бульбашки. Вони починали чудово блищати, і Черрі здавалося, що хлопчисько бачить в саду щось їй незриме. Ось одного разу не витримала Черрі і плеснула зіллям собі в очі.
У ту ж мить спалахнуло все навколо сліпучим світлом, очі наче вогнем обпалило. Злякалася Черрі, нагнулася над джерелом зачерпнути холодної джерельної води і бачить: бігають на дні крихітні чоловічки, а серед них такий же крихітний її господар. Підняла Черрі голову, озирнулася довкруги: що це? Весь сад кишить маленькими ельфами: одні висунулися з бутонів, інші гойдаються на вітках, треті бігають по зелених лужках.
Увечері Робін повернувся додому, високий і статний, як завжди. Повечерявши, він пішов в залу до кам’яних людей, і Черрі могла присягнутися, що чує звідти прекрасну музику. Наблизилася вона тихенько до замкнутих дверей і глянула в замкову шпарину. Робін стояв в оточенні прекрасних пані. Одна була одягнена як королева. Господар підійшов до неї і поцілував. Бідолаха Черрі трохи не померла від смутку. Кинулася до себе в кімнату, впала на ліжко і залилася сльозами.
На інший день Робін знову покликав її в сад – адже саду завжди роботи хоч відбавляй. Коли Черрі підійшла до господаря, він посміхнувся і поцілував її. Не оволоділа собою Черрі.
– Цілуй своїх ельфів! – крикнула вона.
Сумно подивився на неї Робін:
– Мила Черрі, – сказав він, – навіщо ти порушила заборону? Навіщо плеснула собі в очі чарівне зілля? Завтра ти назавжди покинеш мій будинок і повернешся до батька з матір’ю.
Вранці розбудив він її ще до світанку і велів збиратися. Наділив її багатими подарунками і дав багато грошей.
Вишли вони за хвіртку. Робін ніс в одній руці її вузлик, в іншій – ліхтар. Зворотний шлях показався Черрі таким довгим. Вони йшли по темних стежках через густий, темний ліс і все вгору, вгору. Нарешті стежка привела їх на рівне місце, і Черрі впізнала знайому розвилку.
Робін був так само засмучений, як і Черрі; поцілував її на прощання; бризнули у сльози у дівчини і вона не помітила, як він пішов. Зник так само тихо і таємничо, як з’явився тут рік тому. Довго сиділа Черрі на придорожньому камені і плакала. Потім встала і поволі, похнюплено побрела додому в Зеннор.
Мати з батьком давно вже оплакали її, думаючи, що дочки немає в живих. Вона розповіла їм свою дивну історію, і вони спочатку не повірили їй. Потім, звичайно, повірили, але Черрі з тих пір сильно змінилася. Сусіди говорили, що вона втратила розум. Кожну місячну ніч виходила вона до розвилки і довго бродила там в очікуванні Робіна, але він так і не прийшов за нею.
