В одного подружжя було троє дочок. Дівчата були добрі та працьовиті, тож батьки подарували кожній по золотому персню.
Якось сестри вирішили погуляти зі своїми подругами біля річки, що була за сільською околицею, далеченько від їхнього дому. Тож найменша сестра, яка до того ж була кульгавою, запитала в матері дозволу піти туди разом із старшими сестрами.
– Ні, дитино моя, – каже мати, – не ходи туди. Прийде чоловік із мішком і вхопить тебе, а ти не встигнеш втекти, тому що кульгаєш.
Але дівчинка так просила, що мати врешті-решт дозволила.
Як ішли вони до річки, то найменша сестра прихопила кошик із брудною білизною. Сестри з подругами почали співати пісень і гратися, а дівчинка почала прати в річці. Щоб не загубити персня, дівчинка зняла його і поклала поруч на камінь. Раптом якась дівчина скрикнула:
– Тікайте! Он іде чоловік із мішком! – і всі щодуху побігли до села.
Молодша сестра теж побігла, та почала відставати і незабаром геть згубила дівчат з поля зору Обернувшись, вона побачила, що за ними вже ніхто не женеться, і зупинилась перевести подих. Раптом дівчинка згадала, що забула свого персня, й вирішила повернутися назад, щоб забрати його. Але на тому камені вже нічого не було. Почала вона заглядати в кожну шпаринку й під кожен камінчик і не почула, як до неї підійшов якийсь дідуган.
– Чи не бачили ви золотого персня? – запитала вона.
– Бачив, лежить на дні мого мішка. Зазирни і знайдеш його там, – відповів старий.
Дівчинка зазирнула в мішок, та нічого не побачила. Тоді вона залізла всередину, не підозрюючи, що цей старий і був чоловіком із мішком.
Коли вона опинилась у мішку, дід швидко зав’язав його мотузком, закинув собі на плечі та й поніс геть від її рідного села. По дорозі він сказав дівчинці:
– Коли я скажу тобі: «Співай, мішечку, співай, бо заробиш стусанів!», то ти повинна почати співати, втямила?
Бідолашна дівчина й погодилася.
Так вони ходили від села до села, заходячи в кожну хату. Чоловік збирав глядачів і казав: «Співай, мішечку, співай, а то заробиш стусанів!», і дівчинка починала співати з мішка:
Через персня золотого
Й неуважність мою
Я сиджу тепер у мішку.
Мабуть, тут і помру.
Співочий мішок так дивував людей, що вони давали чоловікові гроші або частували його.
Якось він прийшов у дім, де та дівчинка часто бувала в гостях. Як завжди, він поклав мішка долі та й каже:
– Співай, мішечку, співай, а то заробиш стусанів!
І дівчинка заспівала:
Через персня золотого
Й неуважність мою
Я сиджу тепер у мішку.
Мабуть, тут і помру.
Почувши знайомий голос, господарі будинку погукали сестер тої дівчинки, й ті, звичайно ж, упізнали її голос. От і запросили вони того діда заночувати в них. А той і погодився, сподіваючись повечеряти на дурничку та виспатися в м’якому ліжку.
Удома середульша сестра почала накривати на стіл, а старша звернулась до діда:
– Вино скінчилося, та тут неподалік є таверна. Зробіть нам ласку, підіть туди та купіть пляшку вина, поки ми приготуємо вечерю.
Вона дала старому гроші, й той, побачивши блиск монет, поспішив до таверни, радіючи, що так йому оце поталанило сьогодні.
Коли він вийшов із дому, всі кинулися до мішка і витягли звідти найменшу дочку. Сховали бідолаху в сусідній кімнаті, щоб дідуган її не побачив, а в мішок поклали кота і пса.
Старий приніс вино, і сестри нагодували його, напоїли та вклали спати. Наступного дня він узяв свою милостиню і задоволений пішов далі.
Прийшовши до іншого села, він зібрав людей і проголосив, що в нього є співочий мішок. Зібравши гроші, він поставив мішок на землю і звелів:
– Співай, мішечку, співай, а то заробиш стусанів!
Але мішок мовчав. Тоді старий струснув мішком і знову сказав:
– Співай, мішечку, співай, а то заробиш стусанів!
Та мішечок знай мовчав, а люди почали кепкувати з діда й вимагати в нього назад свої гроші.
Дідуган утретє звелів мішкові заспівати, та й цього разу на нього чекала невдача. Розлютився він і ну ж бо бити мішок, та замість пісень звідти почулось гавкання та нявчання. А коли він розв’язав мішок, то звідтіля вискочили кіт із псом. Пес вкусив діда за носа, а кіт роздер йому все лице. Побачивши таке диво, люди подумали, що старий насміхається з них. Взяли вони палиці та батоги й так перелічили йому ребра, що він і досі ходить до лікаря.
Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець.
