Було таке чи й не було, а був колись чоловік, звали його Ораз. Прийшов він якось до пророка Сулеймана [пророк Аллаха, за легендами мусульманського Сходу розумів мову тварин і птахів] й каже:
– Сулеймане, навчи мене мови тварин!
– Я навчу тебе, Оразе,– відповів Сулейман,– але якщо ти хоч комусь розповіси про це, то помреш.
– Гаразд, я нікому не скажу й слова,– пообіцяв Ораз.
І Сулейман навчив його мови тварин. А коли Ораз прийшов до своїх волів, то виявилося, що він розуміє їх.
От поїхав він якось орати. Виорав ниву й увечері приїхав додому. Тут віслюк, який стояв у дворі, сказав волам:
– Не стомлюватися вам [поширене на Сході традиційне звертання-побажання до того, хто працює], друзі воли!
– Дякуємо, друже, ми таки добре втомилися, але що вдієш,– відповіли воли.
Тоді віслюк їм сказав:
– Невже ви не знаєте, що робити?
– Ні, а що треба робити? – запитали воли.
Віслюк і навчив їх:
– Лягайте, не їжте трави, не пийте води, опустіть вуха, а коли прийде хазяїн і гейкне на вас – не вставайте.
Воли так і вчинили, прикинулися, неначе захворіли. Тоді Ораз, котрий чув розмову віслюка з волами, вивів віслюка й запріг його у плуг. Та й виорав цього дня більше, ніж завжди. Так вимучив віслюка, що той насилу причапав до двору.
– Не стомлюватися тобі, віслюче! – привітали його воли, а той відповів їм:
– Дякую за добре слово. Хазяїн хоче вас продати, сьогодні я возив його до м’ясника.
Воли витріщили очі й питають:
– Що ж нам тепер робити?
Віслюк і каже:
– Коли наш господар знову прийде до вас, повставайте з землі, попіднімайте вуха, задеріть хвости на спину й нетерпляче переступайте ногами, Тоді він вас не продасть.
Почув це Ораз та й засміявся. А дружина помітила й питає:
– Чому це ти сам смієшся?
– Я не сміюся,– одказав Ораз.
– Ба ні, сміявся!
– Ні, не сміявся!
– Ага, то ти з мене смієшся,– наприндилася жінка.
Уранці Ораз знову запріг волів та й поїхав орати.
Увечері ж попорався та й став у дворі послухати, про що говоритиме худоба.
– Глядіть же, не прикидайтеся більше хворими, бо хазяїн продасть вас на м’ясо,– сказав віслюк волам.
Ораз засміявся знову, а жінка й каже:
– Бач, ти таки смієшся. Мабуть, тобі щось причинилось, і я розлучуся з тобою!
Чоловік і так їй, і сяк присягається, що він сповна розуму, жінка ж своєї править.
Думав-думав чоловік та й каже:
– Гаразд, завтра скажу.
А сам сів та й не знає, що його діяти. Якщо він розкаже, то помре, а не розповість – дружина його покине. Думав-гадав, коли чує – півень щось говорить куркам. Зажене одну курку в курник, а іншу випустить та й каже:
– Ось я й то порядок даю десяти куркам, а мій господар одній жінці ладу не дасть!
– А як же їй дати того ладу? – питає котрась курка.
– А так,– відповідає півень,– коли завтра жінка прийде й запитає, чому він учора сміявся, то чоловік повинен сказати: «Ти скучила за батогом?» Та й нехай відлупцює її гарненько.
Поклав тоді Ораз біля себе батога, а вранці тільки-но жінка запитала: «То чому ти вчора сміявся?» – він показав на батіг.
– Ой, не треба казати, не треба! – закричала жінка та й перестала питати.
