Давно колись буйвіл і бик щиро між собою приятелювали. У буйвола були верхні зуби, а в бика не було. От якось бик каже буйволові:
– Дай мені твої верхні зуби, я піду на виставу, сьогодні кінь виступає. А без зубів іти соромлюся…
Хто не знає буйволової доброти? Він дав бикові свої верхні зуби – мовляв, нехай похизується на виставі!..
Кінь так гарно співав і танцював, що в бика й рот не затулявся.
Він то всміхався від вуха до вуха, то в захваті роззявляв його, то реготав так, аж відляски навколо йшли.
А в коня за тих часів теж не було верхніх зубів. Тож побачивши зуби в бика, підійшов він і просить:
– Дай мені твої верхні зуби поносити! З ними я співатиму ще краще. Та й танцюватиму завзятіше.
Бик дав йому верхні зуби.
Кінь знову почав співати й танцювати, далі й далі відходячи від бика. А тоді як помчав – тільки його й бачили.
Бик побіг слідом – та де там йому коня наздогнати Так і забрав собі кінь буйволові верхні зуби.
І досі буйвіл, як побачить коня, гукає:
– Зуби мої!
А бик підхоплює:
– Правду кажеш!
А кінь тільки сміється у відповідь:
– І-го-го-го-го!
