Були часи, коли не тільки заєць, а й лис не їли м’яса, одними бруньками та листочками перебивалися. Якось прийшов до нього вовк і каже:
— Погане в тебе життя, куме. Хоч як подивлюся — усе бруньки гризеш та гілки обглодуєш. Іди до мене в учні. Я тебе навчу, різником станеш — щодня м’ясо та печінку їстимеш.
— А що я маю робити? — питає лисиця.
— Та спершу нічого, тільки мої накази виконуватимеш, а потім уже сам побачиш.
Лис охоче погодився і пішов разом із вовком. Ішли вони, йшли і прийшли на галявину. Бачать — на тому лужку кінь пасеться.
Залізли вони в кущі, а вовк і каже:
— Зайди попереду, подивися, чи горять у мене очі?
Лис подивився і відповідає:
– Горять, як жаринки!
А вовк знову питає:
— Подивися, чи встала в мене шерсть дибки?
— Встала, та так, що страх бере, — відповідає лис.
Вовк знову питається:
– А хвіст у мене швидко крутиться?
Лис подивився і каже:
— Тільки свист іде!
– Тоді вперед! — крикнув вовк, одним стрибком кинувся на коня і розпоров йому черево. Тут і лис підійшов, роздерли вони вдвох коня і з’їли.
Коли вовк з лисицею знову зголодніли, вони вчинили розправу спочатку над бараном, потім над коровою.
Тут лис вирішив, що вже досить знає різницьке ремесло, може й один упоратися, без вовка. Взяв та й пішов від нього.
Іде він, іде, дивиться — зайчик обгризає з кущів бруньки та листочки.
— Ну й дурний ти, що їж одну зелень! — каже йому лис. — М’ясо набагато смачніше, та й сил від нього більше. Якби ти їв м’ясо, ти б став сильнішим за найбільшого собаку. Іди до мене в учні – різником станеш.
— А що мені робити? – Запитує заєць.
— Для початку тільки мої накази виконуватимеш.
Сподобалося це зайчику, і пішов він з лисом. Незабаром вийшли вони на галявину, а там кінь пасеться. Лис сховався в кущах і каже зайцю;
— Подивися, чи горять у мене очі?
— Як вогонь палають! – Відповідає заєць.
— А чи встала в мене шерсть дибки?
— Ой, піднялась, навіть страх бере!
— Тепер скажи, чи мій хвіст крутиться?
— Ой, крутиться, крутиться, як гілля на вітрі! – пропищав заєць.
— Ну, тоді настав час! — крикнув лис і кинувся на коня. Але кінь вчасно помітив лиса та як дасть йому копитом у чоло! І вбив.
Побачив це заєць, затремтів від страху і подумав: «Вже краще жувати бруньки, траву та листя, ніж отримати копитом у чоло!»
З того часу заєць ні за які скарби навіть торкнутися м’яса не хоче.
