Була в одного графа дочка, рідкісна красуня, і настав час їй заміж йти. Одне погано: дівчина виявилася дуже прискіпливою — у будь-якому нареченому вади відшукає. Раз вона й каже:
— Хочу , щоб моїм чоловіком був маркіз — срібні губи, золоті зуби.
Дізнався про це чорт і вирішив: «Видам я себе за маркіза та й одружуся з графською донькою!» Сказано зроблено. Одного дня з’явився він у палац. Граф, як побачив його, відразу послав за дочкою.
— Ось, — каже, — той, хто тобі потрібний.
— Не думала я, що знайдеться такий, — відповідає донька, — але свого слова дотримаюсь.
Призначили вони весілля завтра.
А у нареченої була улюблена ластівка. І прощебетала пташка:
Це зовсім не маркіз.
З чортом звів тебе каприз!
Але капризуха і вухом не повела. Ластівка тричі заспівала свою пісеньку. Тут дівчина їй і каже:
— Ти, мабуть, боїшся, що я не візьму тебе з собою в замок чоловіка. Заспокойся, я з тобою не розлучатимусь. А поки що помовч!
Настав день весілля. Прилетів чорт у санчатах повітрям, ошатний, зуби золоті, губи срібні. З ним цілий почет бісів і відьом. Одягнені всі, наче вельможі.
Після вінчання посадив чорт молоду дружину в сани, і помчали вони під хмарами. Забула гордячка про вірну подружку ластівку, а та слідом летить.
— Куди це ти везеш мене, чоловіче? — злякалася графська донька. — Що за шлях-дорога, до пуття не візьму!
— Не турбуйся, жінко, — відповідає чорт. – Зараз приїдемо!
Ось примчали вони до замку. Замкнув чорт дружину в кімнату, сам в підвал спустився, а там у нього казан з окропом. Зареготав чорт:
— У мене звичай свій: раз – кріпись, два – змирись, три – в окропі опинись!
І заходився щосили бити в стелю. Затріщали дошки, ось-ось проламаються. Непереливки тоді дівчині буде — того й дивися, в окріп полетить!
Раптом ластівка залітає у вікно!
— Твоя правда, люба! — каже їй графська дочка. –
Це зовсім не маркіз.
З чортом звів мене каприз!
Розшукай швидше батька, дай йому знати в яку халепу я потрапила!
Полетіла ластівка, а чорт знову:
– У мене звичай свій: раз – кріпись, два – змирись, три – в окропі опинись!
А сам знай у стелю б’є, ось-ось проломить.
Розповіла ластівка маркізу, яке лихо скоїлося з його дочкою, поспішив він на допомогу, увірвався в замок, визволив дівчину, а на її місці ляльку залишив. Затріщали тут дошки, проломилися, і лялька бух у казан!
Взявся чорт помішувати своє диявольське варево, помішує і примовляє:
Дочко графа, це брехня
Зовсім я не твій маркіз!
З чортом звів тебе каприз!
Дочко графа, ти помреш.
Повторив він це тричі і запустив ложку в котел — перевірити, чи гарна юшка. Дивиться, а в казанку стара лялька. Зрозумів рогатий, що його провели, стрибнув у сани і разом зі свитою прямісінько до графського палацу. А його вже там чекають не дочекаються: таких тумаків чорт отримав, що хвіст підібгав і швиденько назад у пекло втік!
