Жили два брати. Один був бідний-бідний, мав шестеро дітей. Другий брат був дуже багатий, мав одного сина. У бідного брата не було зовсім що їсти. Сиділи діти голодні й холодні. От іде бідний раз до багатого, щоб той позичив йому грошей або пуд хліба. Багатий брат і каже йому:
– Іди ти до чортової матері! Що я – повинен годувати твоїх старців?
Зажурився бідний та й пішов у ліс.
У лісі вила хуртовина, ноги по коліна загрузали в снігу. Він вибивався із сил і знов ішов, поки не вийшов на середину лісу. Дивиться – стоїть хатинка, а коло неї жінка.
– Здрастуйте, мамо! – каже він.
– А звідки ти знаєш, що я – твоя мати? – запитала вона.
Бідний і каже їй:
– Мамо, допоможіть мені в моєму горі.
– Чим же я тобі допоможу, сину? Є в мене волосяна торба. Можу її дати тобі.
Пішла вона в хату й винесла волосяну торбу. Він питає, як із нею поводитись. Чортова мати йому каже:
– Як захочеш їсти, то скажи: «Торбо, я їсти хочу!»
Подякував він і пішов додому. Іде по дорозі, і так йому їсти захотілося! Став серед дороги, розкрив торбу і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Тут і з’явилося все їстівне. Наївся він та й пішов додому з радощами. Був якраз Святий вечір. Діти його сиділи голодні. Він прийшов до хати та й каже дітям:
– Сідайте, діти, за стіл, та будемо вечеряти.
Жінка дивиться на нього і думає, що здурів чоловік.
Посідали діти круг столу, сіла і жінка. Потім сідає батько до столу. Поставив торбу на стіл і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Враз на столі з’явилися всі ласощі. Наїлися вони добре. Так і на другий день було. Прийшов син багатого брата й побачив, що вони їдять, то аж злякався. Пішов додому та й каже:
– У нас, тату, і воли є, і земля, а ми того не їмо, що дядько їсть.
Здивувався той, аж потилицю почухав. Пішов він до брата і каже:
– Де це ти грошей береш?
– А ти не знаєш? Є в мене волосяна торба.
– То проміняй мені її.
– За що?
– Я тобі дам дві пари волів, дві корови і сім десятин землі.
– Добре.
Взяв той брат торбу та й пішов додому. Скликав гостей, каже, щоб сідали за стіл. Люди посідали, знизують плечима за голим столом. Сів після всіх і хазяїн. Поклав він на стіл торбу та й каже:
– Торбо, я їсти хочу!
З’явилося на столі все, що треба було для гостей. Пили, їли та гуляли. І я там був, і мед я пив, по бороді текло, а в рот не попало.
У бідного брата воли здохли, а поле заросло бур’яном, занехаялось. Знов у сім’ї почався голод. Пішов він знов у ліс до чортової матері. Прийшов до хати, зустрівся з нею та й каже:
– Допоможіть мені, мамо!
– Чим же я тобі допоможу? В мене вже нема нічого. Тільки є ще золота торба, можу тобі дати.
Винесла вона торбу. Він і питає:
– Як же з нею поводитись?
– А так. Якщо треба буде тобі що, то ти кажи: «Хлопці, з торби!» А як не треба вже буде, то кажи: «Хлопці, в торбу!»
Подякував він бабі за ласку й пішов.
Ішов він з великою радістю, бо то ж була волосяна торба, а це – золота! Не стримався, став і каже: «Хлопці, з торби!» Торба відкрилась, і з неї вискочили чорти з киями й насіли на бідного. Добре вибили, що він ледве сказав: «Хлопці, в торбу!» Чорти зразу ж повскакували в торбу, і вона закрилась.
Прийшов він, бідний, додому сумний-сумний. Поклав торбу в сінях на полиці, сів у хаті й сидить – журиться. Діти голодні снують навколо батька.
От приходить син багатого брата. Увійшов у сіни й побачив золоту торбу. Побіг зразу ж додому та просто до батька:
– Тату, а в дядька вже золота торба є!
– Е-е-е, неправда!
– Так, тату, є! Сам на свої очі бачив.
Багатий брат, недовго думаючи, зразу ж побіг до бідного. Прийшов та й каже:
– Брате мій любий! Добридень!
– Здоров, брате!
– Як ти поживаєш? Із золотої торби всього добуваєш?
– Так.
– Проміняй мені, брате, цю золоту торбу.
Брат задумався, ніби йому її жалко було, потім сказав:
– А що даси за неї?
– Я тобі багато дам. Дам волосяну торбу, пару волів, три десятини землі і ще щось на додачу.
Це «ще щось» зацікавило бідного, і він запитав:
– А що воно за «ще щось»?
– Ну, грошей дам. А як буду сина женити – на весілля покличу.
– Добре, проміняю.
Пішов, приніс торбу й віддав багатому братові. Той йому віддав обіцяне. Прийшов він із золотою торбою додому. Скликав гостей багато-багато, надіючись, що золота торба дасть більше, ніж волосяна. Коли гості всі зійшлися, він запросив їх до столу. Гості посідали. Сів і сам хазяїн із золотою торбою. Люди дивувалися такому дивовищу. На торбі було написано «2», а під рискою – «1», що означало: два чорти на одного дурня. Торба була закрита. Він поставив її на стіл і каже:
– Торбо, я їсти хочу!
Але золота торба так і зосталась на місці закрита. Він трохи не одурів, що так осоромився. Вискочив з хати і побіг до брата. Брат уже спав. Він із силою постукав у вікно. Той прокинувся й чує:
– Брате, скажи, що їй казати?
– Кому?
– Та торбі!
– А-а, торбі. Кажи: «Хлопці, з торби!»
Багатий брат прибіг додому, сідає за стіл і каже:
– Хлопці, з торби!
Торба розчинилася, а з неї вискочили чорти з киями. Як насіли ті чорти на багатого брата, то йому й нудно стало. Та били чорти не тільки його, а всіх гостей-багачів. Він насилу вирвався з хати, побіг до брата, щоб той сказав, що робити з торбою, як чортів схаменути. Розбудив він брата своїми криками та зойками.
– Скажи, як далі?
– Що – як далі?
– Та що зробить, щоб чортів не стало?
– Скажи: «Хлопці, в торбу!»
Побіг додому він і всю дорогу кричав: «Хлопці, в торбу! Хлопці, в торбу!» Як ускочив до хати, а чорти вже в торбі.
