У давнину в одному селі жив бідний селянин. Був у нього буйвол та два клаптики землі на гірському схилі – от і все багатство. Бідняк дуже любив і жалів свого буйвола, а тому орав на ньому з самого раннього ранку, поки ще було прохолодно. А ледь промені спекотного сонця падали на землю, добрий селянин відпускав буйвола пастися на тінистому схилі пагорба, де було вдосталь соковитої трави. Повертаючись з поля, він не забував прихопити оберемок трави для свого улюбленця, а в спекотну обідню пору купав його в прохолодному струмку. Ось буйвол і набирався з кожним днем сили, став могутнім красенем з блискучими боками. Односельці милувалися ним і хвалили за добру вдачу та працьовитість.
Так і жили селянин і буйвол, доки не трапилося одного разу нещастя – хтось зазіхнув на красеня буйвола і вкрав його з хліва темної ночі. Вранці селянин кинувся розшукувати його, від одного селища до другого кидається, всіх розпитує, спокій втратив. Тільки на десятий день у далекому селі заглянув він у хлів тамтешнього багатія і ахнув: лежить його буйвол на соломі, жуйку жує. Пішов бідняк до господаря і каже:
– Віддай мені мого буйвола! Ти його вкрав!
– Іди звідси, поки цілий, – відповів багач, – бо прогуляється моя бамбукова палиця по твоїй спині.
Здивувався бідняк від такого нахабства, засмутився. Вирішив він піти до судді з скаргою на злодія.
А суддя у тих краях славився чесністю та справедливістю. Тому люди вірили йому і, якщо траплялося якесь лихо, зверталися до нього за допомогою.
Вислухав суддя скаргу, задумався, потім пішов у селище, де жив зловмисник.
– Це мій буйвол, – відповів на його запитання багач. Хочете, я перерахую всі прикмети цього буйвола? Якщо я помилюся, то згоден, хай цей обірванець забирає собі мого буйвола, я ще йому на додачу п’ятдесят срібних монет дам.
Бідняк каже:
– Ні, цей мій буйвол! Готовий битися об заклад. Якщо я не правий, нехай багатій забирає собі буйвола і всю мою землю.
Справедливий суддя зрозумів, що обидва до останнього стоятимуть на своєму і ні умовляннями, ні тим більше загрозами правди не доб’єшся, тому і наказав багатію перерахувати прикмети буйвола. А бідняка тим часом відвели подалі, щоби не міг підслухати.
– Чи мені не знати, який мій буйвол?! – вигукнув багатій. – У загривку він на зріст одинадцять п’ядей. Від морди до кінчика хвоста в ньому вісімнадцять п’ядей і ще три пальці. Роги у нього трохи різні: лівий у дві п’яді та один палець, а правий – у дві п’яді та дві третини середнього пальця.
Довго ще перераховував багатій прикмети буйвола, доки не втомив суддю. Наказав суддя перевірити, чи все насправді так, як сказав багач. Перевірили – все зійшлося! Настала черга бідняка давати свідчення. Привели його і кажуть:
– Перерахуй прикмети свого буйвола. Бідняк почухав за вухом і каже:
– Поважний суддя, я лише одну його особливість і можу згадати: коли погладити його роги, він від задоволення висовує язик та облизується. Більше нічого не можу назвати.
З цими словами бідний селянин підійшов до буйвола і погладив по рогах. І справді, буйвол висунув язик і облизався. Ті, хто зібралися, тільки розсміялися – ну яка це прикмета! Будь-який буйвол від задоволення облизується. Ось суддя і оголосив, що той, хто перерахував багато прикмет, є справжнім власником.
Почув таке рішення бідолаха, розплакався від образи, схопив буйвола за мотузку, тягне за собою. Всім, що зібралися на суді, стало шкода бідолаху, всі притихли, задумалися. Суддя теж надовго замислився, нарешті оголосив:
– Кінцевий суд відбудеться завтра.
На ранок суддя зібрав мудрих старців, питає у них поради:
– Усі ви були на суді і все знаєте. Що скажете?
Піднявся один старий і каже:
– Кожному зрозуміло, що суддя вчора судив по честі та справедливості. Тільки ось я сумніваюся: зроду не бачив я, щоб якийсь господар з такою ретельністю обміряв свою худобу – і висоту в загривку, і довжину рогів, і відстань від морди до кінчика хвоста. Ні я сам, ніхто інший навіть часу на це витрачати не став би. Цікаво мені, з чого раптом така заможна людина, у якої багато худоби, так старанно обміряв свого буйвола?
Інший старий піднявся і каже:
– А що, якщо у багатія запитати прикмети решти його буйволів? Як зможе назвати – тоді нам і сумніватися нічого. А не зможе – справа ясна.
Суддя схвально закивав головою і послав слуг за багатим господарем, щоб заодно привели ще трьох буйволів з його хліва.
Прийшов багатій, і суддя звернувся до нього:
– Скажи, добра людино, прикмети і цих буйволів. Відкрив було рота багатій, але тут же і закрив.
Нема чого йому сказати. Як не вмовляли його, як не вмовляли – жодної прикмети не міг згадати. Похитав суддя головою і каже:
– Бачу, не твій це був буйвол, а крадений! Тому ти його з усіх боків і обміряв, сподівався нас всіх обдурити.
Злодій голову опустив, сказати на своє виправдання нічого не може. Довелося йому дати бідному, як умовлялися, п’ятдесят срібних монет. Але той відрахував собі лише десять.
— Забирай назад сорок монет,— каже.— Твоїх грошей мені не треба. Я й ці взяв лише тому, що через тебе цілих десять днів не працював, а ходив шукати свого буйвола.
З цими словами бідняк рушив до дому, а слідом за ним крокував красень буйвол з блискучими боками.
