Коло далекого Східнього моря, в Долині Троянд, біля міста Вонсан жила дужа гарна й розумна дівчина. Звали її Ан Ран Дю. Покохали її троє юнаків, троє друзів. Довго думала Ан Ран Дю, з ким із них одружитись. Пішла вона до старого мудрого віщуна, який жив на гірському перевалі Чорного Дракона.
Мудрець-віщун дав їй три червінці і звелів віддати їх юнакам, хай вони куплять їй шлюбний дарунок. Чий дарунок буде найкращий, той і стане її нареченим. Ан Ран Дю вернулася додому, покликала юнаків ,кожному дала по червінцеві й сказала: — Кожен із вас хай купить мені шлюбний дарунок. Чий буде найкращий — з тим я й одружуся. Чекатиму рік. Вернутися мусите всі разом в один день.
Пішли юнаки далеко, аж за великий Китайський мур, за монгольські степи й пустелі…
Один купив чарівне дзеркало. Коли побажаєш когось бачити, подивишся в дзеркало, і в цю ж хвилину побачиш, кого хочеш, і будеш знати, що він робить.
— Завжди бачитиму Ан Ран Дю, а потім і вона буде завжди бачити мене, де я не знаходився б — подумав юнак.
Другий юнак купив чарівного верблюда. Коли сісти на цього верблюда, зразу опинишся там, де тільки забажаєш. Юнак рішив, що кращого дарунку й не треба, — як тільки забажаєш, зразу опинишся коло красуні Ан Ран Дю.
Третій юнак купив чарівне яблуко. Коли захворієш і з’їси це яблуко — зразу видужаєш.
— Як захворіє Ан Ран Дю, — подумав він. — тоді їй і придасться мій дарунок.
Зібралися всі юнаки в умовленому місці, розповіли один одному про свої дарунки. Якраз скінчився рік із того часу, як покинули вони рідний край. Юнаки затужили за красунею Ан Ран Дю і вирішили подивитися в дзеркало, щоб побачити її й дізнатися, що вона робить.
Подивилися й зблідли — Ан Ран Дю вмирала ! Сіли вони втрьох на верблюда, і в ту ж мить опинилися коло дому Ан Ран Дю.
Увішили до дому і стали коло її ліжка. Сльози текли з очей Ан Ран Дю, коли вона побачила юнаків. — Ви принесли мені дарунки, а навіщо вони тепер мені?! — сказала вона.
Тоді третій юнак подав їй яблуко і попросив, щоб вона його з’їла. Ан Ран Дю з’їла яблуко й зараз видужала.
Тоді дівчина попросила кожного розказати про себе і про свій дарунок. Вислухавши їх оповідання, вона спитала:
— З ким же я маю одружитися? Всі ви однаково допомогли мені своїми дарунками! Вирішуйте тепер самі! Три дні й три ночі думали юнаки — і нічого не вирішили: — Якщо не було б яблука, чи врятували б ми Ан Ран Дю від смерти? Коли б не було дзеркала, як дізналися б ми про страшну хворобу Ан Ран Дю? А коли б не було верблюда, що бігає так швидко, чи могли б ми поспіти впору? Тоді Ан Ран Дю вирішила сама:
— Коли я зроблю мій вибір справедливо, — сказала вона, — то стародавній дзвін, у який завжди дзвонили, коли треба було вирішувати важливі справи, сам задзвонить. Ви дійсно товариші й друзі, це ви доказали своїми дарунками. І тільки завдяки вашій дружбі ви разом змогли врятувати мене від смерти. Але одружуся я з тим, хто подарував мені чарівне яблуко. Бо коли ви вибирали дарунки, ви думали й про себе, а той, що подарував мені чарівне яблуко, думав тільки про мене! Ваші подарунки залишилися у вас, а він утратив своє яблуко. І я мушу одружитися з ним!
І в цю ж хвилину стародавній дзвін — задзвонив! Красуня Ан Ран Дю одружилася з юнаком, що подарував їй чарівне яблуко. Він думав про життя дівчини, а не тільки про те, щоб скоріше її побачити, і не про те, щоб скоріше бути коло неї.
