Зійшлися якось два художники й засперечалися, хто з них талановитіший. Довго сперечалися, немало й дошкульного сказали один одному, аж поки зрозуміли, що ніякі слова не спроможні довести перевагу одного чи другого. Зійшлася на тому, що найкраще вирішать суперечку їхні картини.
— Все, що буде намальовано,— сказав перший художник,— не повинне розходитися з живою природою. Якщо це квітка — то має бути справжньою, якщо людина — то живісінька!
— Ну, таку картину хіба що сам Бог здатний намалювати! Йому одному під силу оживляти неживе. Я вважаю: картини мають бути як живі, щоб ніхто й не здогадався, що то намальовано!
На цьому й погодилися.
І ось перший з них намалював гроно винограду. Кожен, хто йшов повз двері митця, думав, що то справжні ягоди. Ошукувалися не тільки люди — птахи сідали на те малювання, щоб поласувати дарами природи! Це було справжнє диво. В захваті був навіть другий художник. Дехто вже навіть бився об заклад: мовляв, пальма першості — в руках автора виноградного грона. І знехотя пішли глянути на справу рук другого митця. Увійшли до майстерні й питають його:
— А де ж твій витвір?
— За отією завісою, що на стіні!— сказав другий художник.
А перший, ощасливлений похвалами за те чудове гроно винограду, підійшов до стіни й простяг руку, аби відслонити завісу, але то був усього-на-всього малюнок завіси!
Знявся неймовірний регіт.
— Ти намалював,— мовив другий художник, звертаючись до першого,— таку картину, якою зумів обдурити пташок, а я таку, що й самого художника пошив у дурні!
Чия ж картина краща?
