За стома горами, за стома ріками, а може ще й далі, тисячу років тому, а може ще й більше, жив-був собі цар Горох, мудрий за трьох. Було в його країні одно славне місто, звали його Дармуйгород.
А славне воно було тим, що в ньому проживали нероби-дармоїди. Замість працювати, вони, пообвішувавшись торбами, ходили по всій країні і простягали руки по милостиню. Правда, були між ними слабосилі й хворі, без родини, без опіки, як і справді не могли на себе заробити, але таких було небагато. А милосердні люди давали всім однаково.
Дізнався про це цар Горох і вирішив сам подивитися на той славний Дармуйгород. Приїхав, роздивився та аж за голову схопився: хати поперекошувались, тини порозвалювались, замість шибок у вікнах ганчірки…
Зупинився цар серед майдану. А нероби, дізнавшися, що приїхав сам цар, посунули до нього роєм, мов комашня. Сподівались щедрої милостині. Адже це не аби хто, а сам цар милостивий, він усіх по-царськи обдарує! На майдані уставлено столи з смачними наїдками-напитками. Поки слуги приготовляли той бенкет, цар наказав викопати неподалік рів – не широкий і не вузький, а такий, що б його здорова людина могла перескочити. Коли все було готове, покликали всіх дармуйгородців.
– Слухайте, старці! – сказав до них цар. – Бачу вашу нужду і хочу вас порятувати. Я приготував бенкет і роздам допомогу – гроші й одежу. Але не всі доступлять моєї ласки. Дивіться на оцей рів: хто його перескочить, той одержить від мене нагороду, хто ж не перескочить, того заберуть мої слуги. Така моя воля!
Почалися скоки.
Покидавши набік торби та розправивши поли полотнянок, стрибали жебраки через рів, мов великі птахи. Чимало було таких здорових, що стрибати для них було іграшкою – вони й удвоє ширший рів могли б перескочити, їх ставили ліворуч царя. А інші, хоч як силкувались, не могли перескочити і під регіт здорових дідів падали на дно рову. Та тільки тих слабосилих було небагато, їх ставили слуги праворуч царя. Втративши надію на цареву ласку, вони стояли сумні, поспускавши голови. Скоки скінчились. Цар підвівся з похідного стільця і сказав:
– Слухайте, що наказую! Хто перескочив рів, той, видно, ще досить сильний і здоровий, щоб працювати. Тож не дістане він від мене ні їсти, ні пити, ні грошей, ні одежі. Це все від сьогодні зароблятиме власною працею. Така йому буде від мене нагорода по заслузі. А тих, що не могли перескочити рову, слабосилих і нездатних до праці старців, мої слуги посадять за столи і частуватимуть, а потім роздадуть їм допомогу.
Здорові дармуйгородці тільки облизувались, поглядаючи, як слабосилі старці ласували всякими смачними стравами за столами. Потім слуги завели здорових нероб на царські токи, де під скиртою пшениці лежала купа ціпів. Почалася молотьба, аж земля гуділа. Увечері молотники дістали свою першу заробітну плату.
Так навчилися дармуйгородські нероби працювати.
