Жив собі цар, і мав він трьох дочок. Та якось викрали їх три зайшлі джини і взяли собі за дружин. Після цього цар почав благати Бога, щоб послав йому сина. На знак вдячності пообіцяв цар пустити медову річку та річку з тіста.
Рано чи пізно, але в нього таки народився син. І наказав тоді володар царства пустити річку з медом та річку з тіста. Почали сходитися до річок люди, черпати добро, аж поки не осушили їх до дна.
Жила в тому царстві бідна бабуся, яка дуже пізно дізналася про річку з медом та річку з тістом. Подалася й вона по царську милостиню, але встигла наповнити тільки маленьку посудину.
Побачивши, як жадібно підбирає бабуся залишки, царевич обурився з її ненаситності й сказав:
– Батько мій зробив усе, що міг: наказав пустити річку з медом та річку з тістом. А ти й досі не наситилася. Ще й про запас гребеш.
І, схопивши камінь, кинув ним у посудину. Посудина розбилася, а бабуся жалібно сказала:
– Я не проклинатиму тебе. У твого батька, крім тебе, нема більш нікого. Нехай Бог зробить так, щоб ти покохав дочку Жовтого царя!
Та царевич не звернув уваги на ці слова старої.
Якось друзі запропонували йому:
– їдьмо побачимо світу.
І тут царевич згадав, що йому пророкувала скривджена стара. Підійшов він до батька й каже:
– Хочу поїхати шукати доньку Жовтогр царя.
– Як же ти покинеш мене самого? – спитав цар.
Та царевич твердо стояв на своєму.
– Я поїду й повернусь разом з дочкою Жовтого царя.
– Гаразд,– погодився цар, зрозумівши, що така воля Божа.
Вирушив царевич у дорогу з друзями. Але невдовзі вони його покинули. Царевич довго їздив чужими краями, аж поки побачив замок. Сів під ним відпочити. У цей час з віконця визирнула невільниця та й каже своїй володарці:
– Пані моя, підійди до вікна й поглянь: он там сидить юнак, схожий на твого брата.
Володарка визирнула з вікна й наказала покликати юнака. На оклик невільниці той підвівся й піднявся нагору.
– Хто ти такий? – питає володарка замку.
– Я – царський син,– відповів царевич.
– Тоді ти – мій брат,– зраділа сестра.– Куди ж лежить дорога твоя?
– Я їду шукати дочку Жовтого царя.
– Незабаром повернеться твій шуряк-джин і може тебе з’їсти,– занепокоїлася сестра.– Куди ж мені тебе заховати?
– Куди хочеш, туди й заховай,– мовив брат.
І володарка замку заховала його за двері.
Раптом насунули хмари, почалася гроза і в кімнату увійшов володарчин чоловік – джин.
– Гм,– просичав він,– чую людський дух.
– Звідки ж тут узятися людині? – відповіла дружина.
Каже їй джин:
– Якщо це твій батько, я уб’ю його, якщо це твоя мати – уб’ю і її, а якщо це твій брат – не зачеплю й пальцем.
– Це мій брат,– зраділа вона.
– То приведи його сюди,– звелів джин.
Привела вона до чоловіка свого брата, а він і питає його:
– Куди стелеться твій шлях?
– Я шукаю доньку Жовтого царя,– признався він. А джин йому каже:
– Якщо знайдеш, то віддаси її мені.
– Добре! – погодився царевич і пішов своєю дорогою. Дійшов він до другого замку і сів відпочити. Виглянула невільниця з вікна й звертається до своєї володарки:
– Пані, там сидить якийсь юнак, схожий на твого брата.
– Поклич його,– звеліла господиня замку.
Невільниця й покликала царевича. Побачивши його, володарка замку питає:
– Чий ти син?
– Я – царевич,– відповів гість.
– Братичку мій любий! – зраділа царівна.– Що привело тебе сюди?
– Я шукаю дочку Жовтого царя,– відказує царевич. І оповів їй свою пригоду.
– Що ж діяти? Невдовзі повернеться твій шуряк,– занепокоїлася сестра.– Куди ж мені тебе сховати?
– Сховай, куди хочеш,– відповів брат.
От сестра й заховала його в скриню. Надворі раптом по-темніло, почало гриміти й невдовзі повернувся її чоловік. Піднявшись нагору, він невдоволено сказав:
– Чую людський дух.
– Звідки ж тут узятися людині? – спитала жінка.
– Якщо це твій батько, я вб’ю, якщо це твоя мати – теж уб’ю, якщо ж брат твій, то не торкну його й пальцем,– мовить джин.
Дружина йому й відповідає:
– Це мій брат.
– То приведи його сюди! – звелів джин.
Побачивши шуряка, він спитав:
– Що привело тебе сюди?
– Я шукаю дочку Жовтого царя,– відповів йому царевич.
– Якщо знайдеш, то віддаси її мені,– сказав джин.
– Гаразд,– погодився царевич і пішов своєю дорогою.
Дійшов він до третього замку. Сів під ним відпочити. З вікна замку визирнула невільниця та й каже своїй володарці:
– Пані моя, там сидить якийсь юнак – викапана ти.
– Поклич його!
Невільниця виконала наказ, і царевич піднявся нагору. Побачивши його, господиня попросила:
– Розкажи, хто ти такий і куди йдеш!
І юнак розповів їй про свій царський родовід і сказав, що шукає дочку Жовтого царя.
– Братичку мій! – вигукнула сестра.– Куди мені тебе сховати? Ось-ось повернеться твій шуряк і з’їсть тебе.
– Сховай, куди хочеш,– відповів брат.
Сестра взяла простирадло, загорнула в нього брата і поставила за двері. Надворі раптом потемніло, загримів грім, і в покої з’явився джин.
– Чую дух людський,– сказав він.
– Звідки тут узятися людині!
– Якщо це твій батько, я вб’ю його, якщо це твоя мати – уб’ю і її, а якщо брат, то й пальцем не зачеплю,– сердито мовив джин.
– Це мій брат,– призналася дружина.
– Тоді приведи його до мене!
Привела вона до чоловіка свого брата, він і питає його:
– Куди лежить твій шлях?
– Я шукаю дочку Жовтого царя.
– Якщо знайдеш її, то віддаси мені.
– Добре,– погодився царевич.– Віддам неодмінно.
І царевич рушив далі. Іде він, іде, коли бачить сад, а в ньому геть усі квіти – жовті та червоні троянди. Ходить він садом, і хочеться йому понюхати чарівні квіти. Понюхав жовту троянду – і вмить став конем. Понюхав червону – знову став людиною.
– Чудово! – мовив царевич.
Зірвавши кілька жовтих та червоних троянд, він пішов до палацу Жовтого царя. Обернувся пташкою і взяв у дзьобик жовту троянду. Саме в той час донька Жовтого царя гуляла зі служницею біля палацу. Раптом прилетіла пташка і поклала жовту троянду на стіну палацу. Побачила це служниця й мовить своїй володарці:
– Недарма кажуть, що тебе й птаство любить, пані моя. Глянь-но, що принесла тобі пташка в дзьобику! Понюхай лишень цю квітку!
Взявши троянду з рук служниці, царівна понюхала її і вмить обернулася кобилою. Служниця побігла до царя, щоб розповісти про цю притичину. Не гаючи часу, цар послав по лікарів. Але ніхто з них так і не зміг був вилікувати царівну. І тоді цар звелів оповісникам оголосити такий наказ:
– Хто вилікує мою дочку, тому я віддам її за дружину! Почувши таке, царевич переодягся за лікаря і, ставши під вікнами палацу, заволав:
– Я лікар! Я виліковую всі хвороби!
– Покличте його сюди! – звелів цар.
Коли юнак з’явився, цар наказав:
– Вилікуй мою дочку!
– Я виконаю твоє бажання тільки тоді,– відповів ца-ревич,– коли ти накажеш відвести її до стайні.
Так і зробили: царівну-кобилу негайно відвели до стайні. Царевич дав їй понюхати червону троянду, і вона зразу ж стала людиною. Юнак привів її до батька й каже:
– Ти повинен дотримати своєї обіцянки і віддати її мені за дружину.
Цар, як і обіцяв, так і зробив: віддав дочку за молодого царевича.
Осідлавши коней, молоді поїхали до першого шуряка. Дружину царевич залишив унизу, а сам піднявся в замок. Тут і питає його джин:
– Чи привіз ти дочку Жовтого царя?
– Як і домовлялися: он вона чекає внизу,– відповів царевич.– Понюхай цю жовту троянду.
Понюхав джин троянду і перетворився на коня. Посадив царевич сестру на коня, і поїхали вони всі втрьох до другого шуряка. Доїхавши до замку, юнак піднявся нагору. Шуряк і питає його:
– Чи привіз ти дочку Жовтого царя!
– Як і домовлялися,– відповів царевич.– Он вона сидить на коні.
Джин зрадів, побачивши царівну, а царевич й каже йому:
– А тепер понюхай цю жовту троянду, її тобі дарує царівна.
Понюхавши її, другий джин також обернувся конем. Посадив царевич і другу сестру на коня, і поїхали всі четверо до третього шуряка.
Як під’їхали під його палац, царевич піднявся нагору. Тільки-но він переступив поріг, як джин і питає його:
– Ну як? Привіз мені дочку Жовтого царя?
– Як і домовлялися,– відповів царевич.– Понюхай цю жовту троянду!
Джин понюхав і відразу ж став конем. Посадив царевич і третю сестру на коня, і всі п’ятеро поїхали до батька. Став царевич перед батьком та й каже:
– Батечку! Я взяв собі за наречену дочку Жовтого царя, а тобі привіз трьох твоїх дочок!
Відтак він підійшов до трьох коней, вивів їх перед царя й дав кожному понюхати червону троянду. Ті одразу ж перетворилися на джинів.
Розлючений цар спитав їх:
– Так це ви украли моїх дочок? Негайно повішайте їх! – наказав він варті. Відтак підійшов до сина й попросив розказати про всі свої пригоди і про те, як йому пощастило врятувати сестер.
Царевич розповів батькові все до найменшої дрібниці, й цар благословив молодят.
І зажили царевич з дочкою Жовтого царя у щасті та доб-робуті. А читачам та слухачам нехай Всевишній пошле здоров’я.
