Один циган дуже зголоднів. Сказав жінці:
– Я весь час голодний. Довго не потягну – впаду, як коняка під першим горбом. Треба роздобути хліба і до хліба.
– Та як? – спитала жінка.
– Ади, як! Я розсерджуся на тебе, візьму ломаку й – за тобою. Ти побіжиш городом простенько до кума. Та верещи на все село: «Рятуйте, кумочку, рятуйте!..» Він вискочить із хати, схопить мене за руку і скаже, аби я сів на лаву. Буде з нами мудро говорити і схоче нас полагодити. А потому покличе до столу та ще й пляшку горілки поставить. Ми сядемо й добре пополуденкуємо.
Так вони й зробили. Циган схопив якесь лихо й погнався за жінкою. А вона тікала до сусіда й кричала на весь світ.
Кум вибіг надвір, кинувся до них і так обрихтував голодного цигана, що той ледве встояв на ногах. Потім запросив:
– А тепер ходіть до хати, я вас помирю.
Сіли вони за стіл. Циган їсть, п’є і думає:
«Ой мої кісточки! Нема ніякого рахунку отак заробляти… Треба братися до якоїсь роботи…»
