Один газда найняв косарів. Між ними був циган.
Посідали вони відпочивати й викурити люльки. Так відпочивали, що й обід застав їх під вербою. Косарі сказали:
– Берімся до кіс, бо сонце вже над головою.
А циган говорить:
– Нащо пилувати? Ади, газдиня несе обід. Добре поїмо, і робота піде, як по маслу.
Пообідали. Газдиня забрала торбу з мисками і пішла. Косарі понабивали люльки і знову запалили. Попльовували далі в некошену траву. Хтось із них сказав:
– Уставаймо, бо вечір от-от…
– Ти чого такий прудкий? – заперечив циган.–Хто серед дня косить? Попідвечіркуємо і візьмемось за коси.
Попідвечіркували. Потому палили й попльовували в некошену траву, що й сонце зайшло. Повставали й пішли до господаря – аби дав вечерю.
Газдиня наклала повну макітру пирогів. А циган дуже жвавий: один пиріг у рот, а два – в пазуху. За кілька хвилин макітру спорожнили. Подали варені яйця. Циган бере одне яйце в рот, друге – в пазуху.
Косарі повставали з-за столу голодні. Посідали на призьбу і запалили люльки. Один із них сказав:
– Потанцюймо з газдинею. Ану, цигане, проси куму до танцю…
Той не хотів іти до танцю, та газдиня потягла його. Циганова пазуха підскакувала, сорочка стиха вилізла – і пироги посипалися на землю.
– Що сталося? – здивувався газда.
– У мене черево діряве,– мовив циган.
Коли голодні косарі пішли, він попросив:
– Дай, газдо, кусень солонини, бо із того дірявого черева тільки добрий шмат не вивалиться.
– Доста маєш на сьогодні! – розсердився господар.
– Що, шкодуєш мені солонини? А бодай та трава, яку ми скосили, знову піднялася! – пішов циган, лаючись.
Другого дня господар пішов на своє поле – вся трава стояла, ніби коса зовсім її не торкалася.
– Ади, який я дурний! – вдарив себе по чолі.– Через якийсь шмат солонини пропала вся робота. Прокляв циганисько. Треба ще раз наймати людей…
