Син великого Сварога, славетний Дажбог-Сонце, після батька довгі роки владарював над богами, надлюдьми і над усім світом. Він був родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем. Цілі покоління українців гордо іменували себе «Дажбожими внуками»…
Дажбог мав мужнє, широке, схоже на сонячне колесо обличчя, русяву бороду і підстрижене волосся. У правій руці він завжди тримав величезний турячий ріг з вином, а ліва торкалася руків’я довгого меча, що висів на поясі, — бо Дажбог був богом даючим і караючим. Гаптований золотом плащ його сягав колін. На шиї блищала золота гривна. Коли Дажбог ступав по землі, то під ним западався грунт, а вся його постать променилася сліпучим світлом.
Але частіше Дажбог мчав зі сходу на захід на баскому білому коні. Висявали оздоблені сріблом та золотом вуздечка й сідло, дзвеніли золоті стремена. Кому із смертних щастило доторкнутися до повода того коня, той ставав князем у своєму племені.
Кожну з’яву Дажбога урочисто оповіщав своїм співом півень — божий вісник. Тому зображення віщої птиці було неодмінним на жертовниках і на всіх речах, які присвячувалися Дажбогові. А хто з людей хотів його повсякчасного заступництва, той носив при собі оберіг із зображенням півня. Носили й інші сонячні обереги, на яких зображували коня, диск, хрест, ромб, бо вони — всіма знані символи Дажбога.
Бог Сонце давав усім і всьому життєві сили. Без його проміння не зросла б жодна травинка, не існувала б жодна істота. Він був джерелом багатства й благополуччя кожної родини. Тож як було не схиляти голови перед щедрим подателем благ! Для пошанування Дажбога люди обрали один із семи днів тижня — неділю.
Дажбог подарував українцям сонячний календар і навчив по ньому правильно лічити літа і розрізняти пори року. Він визначив для наших далеких предків основні життєві закони і звелів дотримуватися їх. Він заступався за свій народ у часи війн і лихоліть, дарував силу і життєву снагу, вміння й мудрість.
Бувало, Дажбог гнівався на людей за ті чи інші провини або за недостатню повагу до нього, могутнього бога. Тоді він нещадно палив поля посухою і нищив хліба або ж, навпаки, довго не посилав тепла на землю і дозволяв холодам дошкуляти людям. Проте він був насамперед богом, який давав, а не карав, тому свою ласку змінював на гнів дуже й дуже рідко.
Якщо траплялося, що Дажбог переходив комусь дорогу, то тій людині випадало особливе щастя: їй і жито завжди родило, і худоба велася, і всілякі лиха обминали хату. Тому на кожному весіллі найперше бажали молодому, якого в цей день величали «князем», щоб йому по дорозі до молодої стрівся сам Дажбог.
Разом із своїм братом Сварожичем Дажбог мудро повелівав Всесвітом, аж поки верховну владу не перейняв грізний громовержець Перун. Однак і тоді слава Дажбога не померкла, адже він лишався й далі богом Сонця і богом жнив, подателем благ для людей. Тому люди, якщо хотіли когось виділити з-поміж інших за його доброчинність і духовну красу, то прирівнювали до Дажбога і називали «красним сонечком».
(26 оцінок, середнє: 4,00 із 5)
Цей текст набагато більший ніж у підручнику, дякую за детальну інформацію 🙏🌺
Мені дуже сподобалась легенда запрошую прочитати
Дуже цікаво зробіть 2 частину
Крута легенда!
Мені здається що тут тільки 1 частина 😅
Так і є
Дуже-дуже цікава Легенда😉
О круто мені сподобалось
Круто! Але мені 10 майже 11 і я мало чого зрозуміла. Тому хочу попросити щоб розповідь була більш зрозуміліша для дітей, а так велике дякую!