Жила на світі конячка. Звали її Реджі.
Вранці Реджі розвозила молоко і кожного разу зустрічала по дорозі свою приятельку Блекі – маленьку собачку.
Правду кажучи, Реджі не так вже й подобалося розвозити молоко. Вона завжди мріяла бути скаковою конякою і брати на скачках призи.
Блекі теж була не дуже задоволена своєю долею. Вона мріяла навчитися бігати, як справжня гонча, хоча ноги в неї, чесно кажучи, були короткуваті.
Якось після обіду вони сиділи у Реджі в стайні та грали в “хрестики і нулики”.
Як раптом Блекі осяяла ідея:
– Реджі, ми маємо їсти вугілля! Паровози тому так швидко бігають, що їдять вугілля.
І, обговоривши все як слід, вони вирішили спробувати щастя.
Вони спустилися до підвалу, де зберігалося вугілля, і тільки взяли по шматочку…
як раптом з’явилася сама хазяйка місіс Геть.
– Ах негідні! Тягати моє вугілля! Ану геть звідси!
Вона схопила шматок вугілля і запустила в них. Реджі та Блекі кинулися бігти.
В житті вони так швидко не бігали!
А як раз в цю пору мер міста визирнув у вікно. Мера звали Вільям.
– Оце швидкість! – вигукнув він. – Б’юся об заклад, цей кінь отримав би на перегонах перший приз. А собака, собака! Несеться швидше за гончака! Слово честі, вони заслужили на медалі.
І він нагродив Реджі та Блекі медалями.
