На одній з вершин гірського Уельсу жив орел. Звали його Девід.
Він любив літати високо-високо. І одного разу залетів так високо, що потрапив на зірку.
На зірці стояв маленький будиночок. У ньому жила Мері зі своїм ягнятком. Девід постукав у двері.
– Я прилетів до вас в гості, – сказав він.
Мері накрила на стіл, і вони утрьох сіли пити чай.
– Хочеш шматочок підсмаженого хліба, любий орел? – запропонувала Мері.
– Хм, ні, дякую, – відповів Девід. – Я б краще з’їв ягня.
– Ой! Але ж ти ще не мив кігті, – сказала Мері.
І вона виставила його з-за столу і відправила на кухню мити кігті. А поки він там мився, вона встигла шепнути два слова на вушко своєму ягняткові.
Девід повернувся і сів знову за стіл.
– Хочеш ще шматочок підсмаженого хліба, ягнятко? – запитала Мері.
– Ні, дякую, – відповіло ягнятко, згадавши, що їй шепнула на вушко Мері. – Мабуть, я б краще з’їла орла.
Орел дуже здивувався, йому навіть стало якось не по собі. І коли Мері ще раз запитала, що йому хочеться, він відповів:
– Шматочок підсмаженого хліба, будь ласка.
Мері дала йому шматочок підсмаженого хліба. Після чаю Девід попрощався з Мері і з її ягнятком і полетів додому.
У цей вечір перед сном він раз у раз поглядав на зірку, що горіла над його головою.
