За давніх часів жив усіма шанований чоловік. І мав він шестеро синів та одну доньку.
Якось найменший син подався в мандри. Збігали місяці, минали роки, а син не повертався. Батько з туги за сином плакав день і ніч і від того осліп.
Тим часом до міста з далеких мандрів повернувся його колишній сусіда. Дізнавшись, що його приятель осліп, він дуже засмутився і сказав:
– У далекій країні Рум знають ліки від вашої хвороби, приятелю. Якщо дістати цих ліків і змастити ними очі, ви бачитимете краще, як раніше.
Подякував старий приятелеві за добру вість і покликав до себе синів.
– Діти мої, – звернувся він до них. – Ви знаєте, що спричинилося до моєї сліпоти. Але в країні Рум знають ліки від цієї хвороби. Якщо ви справді мене любите, нехай хтось поїде до тої країни й привезе мені ліки. Отже, кажіть, хто з вас має намір поїхати, і що він хотів би одержати від мене.
П’ятеро синів відповіли в один голос:
– Батьку, ви знаєте – з грошима можна пообідати навіть у будяках. Немає такої скрути, в якій не могли б зарадити гроші.
Роздав батько своїм синам, що мав з грошей, і вони вирушили в країну Рум. Далеко позаїжджали сини, важко назвати місто, де вони не тринькали батькових грошей. А насамкінець повернулися додому без ліків і без копійки в кишені. Засмутився старий батько, але не став дорікати синам і тільки тяжко зітхнув.
Тоді прийшла до батька його кохана донька й мовила:
– Любий таточку, дозвольте й мені поїхати до країни Рум. Я не зреклася б свого наміру допомогти вам, навіть коли б знала, що за те сама позбудусь очей.
Приголубив батько доньку і сказав:
– Люба доню, я тобі тисячу разів дякуватиму, якщо ти порятуєш мене.
Діставши батькове благословення, донька нав’ючила сорок мулів різним спорядженням та харчами, сіла верхи на коня, взяла на плече сокола й рушила до країни Рум.
Чи довго вона їхала, чи не дуже, але одного дня не знати звідки з’явився в небі страшний дракон. Упавши з неба на валку, він став ковтати одного мула за одним.
Дівчина мало не знепритомніла з жаху, але вдала, що нічого не помічає. Дуже здивувався дракон і подумав: «Я стільки добра проковтнув, а дівчина й не зважила на те. Такій сміливиці можна було б і допомогти».
І, приступивши до дівчини, дракон спитав:
– Послухай, дитя людське, я проковтнув чимало твого добра, а ти й уваги не звернула. Чому це так?
Дівчина відказала на те якомога байдужіше:
– Я подукала, що ти дуже зголоднів, і пошкодувала тебе. Коли б не це, я зітнула б тобі голову своєю шаблею. Але я не
повинна гаяти часу на такі дурниці: я поспішаю до країни Рум. Там, у падишаховій скарбниці, мені треба добути ліки для свого сліпого батька.
– О славна донько славного батька! Коли так, сідай мені на плече, я сам однесу тебе до країни Рум.
Дівчина вилізла драконові на плечі, і той за одну мить заніс її в країну Рум. Тут дорогу їм заступив височезний камінний мур. Дракон лизнув його язиком, і мур став тонший від цибульного лушпиння.
– Тепер штовхни оцю брилу й заходь до падишахової скарбниці. Уся сторожа саме спить. Але будь обережна,– навчав дракон.
– Гаразд,– відказала дівчина.
– Постривай. Маю ще одну пораду,– додав дракон.– Зі скарбниці ти потрапиш до аптеки, там ліворуч побачиш ліки у пляшці, а праворуч лежатимуть ліки, загорнені в папір. Якщо візьмеш ліки у пляшці, не чіпай тих, що в папері, якщо візьмеш загорнені в папір, не чіпай пляшечки!
По тих словах дракон зник, а дівчина, штовхнувши брилу, зайшла до скарбниці, з неї до аптеки й одразу побачила те, про що їй казав дракон. Та от халепа: погляне дівчина на ліки в пляшці, здається їй, ніби ті, що в папері, запашніші й корисніші, кине погляд на ліки в папері, кращими здаються ті, в пляшці. Вагалася дівчина, вагалася та й схопила відразу ті й ті.
Враз довкола загуркотіло, загриміло, усі двері замкнулися, брила стала на місце – і дівчина опинилася в пастці.
Уранці її привели до падишаха.
– Ти чого вдерлася до моєї скарбниці, що ти хотіла там украсти? – спитав її падишах.
– Мій батько осліп, я хотіла дістати для нього ліків і, не подумавши, зайшла до вашої скарбниці.
– Ти, видно, дуже хитра і спритна,– мовив падишах.– Отож слухай: привезеш мені доньку хана Анадиря, дам тобі ліки й відпущу під чотири вітри. Не привезеш, накажу зірвати тобі голову з в’язів, як зривають недостиглу диню.
Дівчина вклонилась і сказала:
– Гаразд! Я привезу ханівну. Тільки на це мені потрібно сорок днів.
І пішла дівчина шукати дракона.
– Що ти там накоїла? – спитав її дракон.
– Забула про твої застереження і взяла одні й другі ліки.
А пастка й замкнулася.
– Дарма. Сталося – не на те, щоб верталося.
За одну мить вони залетіли до Анадиревого ханства. І тут дракон сказав дівчині:
– Анадирська ханівна спить звичайно сорок днів. Сьогодні минає тридцять дев’ятий день, і завтра після світання вона прокинеться. Зайдеш до неї – пам’ятай, що не можна одночасно торкатися ханівни та її хустки, тож бери саму ханівну й не чіпай хустки! І ще одне: щоб зайти до дівочої спальні, треба пройти дві світлиці, в яких лежатимуть паки бавовни. Ти наскуби з них якнайбільше бавовни й понапихай собі всі кишені й пазуху, а тоді рушай до сходів, що ведуть у дівочу спальню. На тих сходах, обабіч кожної сходинки, стримлять дзвіночки; ідучи сходами нагору, позапихай бавовною всі дзвіночки, щоб вони не дзеленчали. По тому сміливо рушай до спальні, забирай ханівну і вертай назад.
Навчивши дівчину, дракон зник. Дівчина, переходячи дві перші світлиці, наскубла бавовни, позапихала нею дзвіночки на сходах і зайшла до дівочої спальні.
Ханівна спала, спали й сорок служниць, що вартували її спокій. Голова ханівни лежала на великій хустці, та хустка була краща за ханівну, а ханівна гарніша від хустки.
Забула дівчина драконові застереження і взяла на руки ханівну разом з хусткою. А все там було зачароване. Загриміло, загуркотіло все довкола, позамикалися всі двері. Прокинулися служниці і, схопивши дівчину, скрутили їй руки за спиною.
Другого ранку її привели ханові перед очі.
– Навіщо ти хотіла вкрасти мою доньку? – спитав розлючений хан.
– Мій батько осліп. Я заїхала до країни Рум по ліки. Але так сталося, що попала в пастку, і падишах поставив мені умову: якщо я привезу йому вашу доньку, він дасть мені ліки для батька, якщо ні – зірве голову, як зривають недозрілу диню. Оце і є причина того, що я опинилася тут.
– Гаразд,– мовив хан.– Слухай тепер, що я тобі скажу. В краях, де народжується день, є узгір’я Каф. Там живе відомий чаклун, а в нього є вороний кінь. Приведеш мені того коня, віддам тобі доньку, не приведеш – голову зітну.
– Приведу,– запевнила дівчина.– Чотири дні мені на це треба.
– Гаразд, даю тобі чотири дні.
І знову пішла дівчина по допомогу до дракона.
– Гей, дитя людське, що ти там знову накоїла? – спитав той.
Дівчина розповіла про все, що сталося.
– Дарма,– знову розважив дракон.– Сталося – не на те, щоб верталося.
Сіла дівчина драконові на плечі, знялися вони під хмари й цілу добу летіли до узгір’я Каф. Долетівши, спустилися біля стайні чаклуна.
– Тепер слухай, що я казатиму,– мовив дракон.– Чаклун зараз спить. Я прокопаю підземний хід до ясел у його стайні. Ти підеш тим ходом і вистромиш із нього голову. Помітивши тебе, кінь заірже. Ти відразу сховайся. Прибіжить чаклун, скаже: «Людський дух чути», і погляне на всі чотири боки, але нічого не побачить. Як він подасться назад, ти знову вистроми голову, і кінь знову заірже. Прибіжить чаклун і, нічого не побачивши, насвариться на коня: «Ну, ти, безсоромнику, чого мене двічі без діла тривожиш?! Утретє даремно потурбуєш – заріжу тебе і з’їм!» Тільки він вийде зі стайні, ти скажи коневі: «О шляхетний коню! Я тебе напуватиму молоком, годуватиму кишмишем. Навіщо тобі марнувати життя в лихих руках!» Почувши це, кінь мовчки похилить голову, а ти зніми з цвяха сідло та іншу кінську збрую, мерщій осідлай його і веди на поводу до мене…
Цього разу дівчина вчинила все так, як її навчено, і дракон, піднявши дівчину разом з конем попід хмари, вмить переніс їх до Анадиревого ханства.
– Зробимо так, – мовив дракон, – огира цього ти залиш собі, а я сам обернуся конем, точнісінько таким, як наш вороний, і ти поведеш мене до хана. Як тільки віддасть він тобі свою доньку, сідайте обидві на коня й поганяйте, куди належить, а я вас наздожену.
Так усе і сталося.
Хан віддав дівчині доньку, вони сіли верхи на чаклунового коня й рушили в дорогу. А хан тим часом осідлав приведеного йому коня, поставив ліву ногу на золоте стремено і вже хотів підняти праву ногу, аж тут кінь обернувся на комара, і хан гепнувся додолу.
В одну мить наздогнав дракон дівчат, які під’їздили вже до країни Рум, а тоді обернувся на красуню, вродливішу від Анадиревої дочки. І сказав дівчині:
– Мене залиш падишахові, візьми в нього ліки і, не гаячи часу, рушайте з ханівною додому.
Привела його дівчина до падишаха країни Рум. Той так зрадів, аж віддав їй і ті ліки, що були в пляшці, і ті, що в папері. Ще й щасливої путі побажав. А сам звелів скликати людей на весільний бенкет. Під час весілля наречена обернулася на комара і зникла з-перед очей хана.
А дракон стрілою полетів слідом за дівчатами. Наздогнавши, завдав їх разом з огирем собі на плечі, і наступної миті всі опинилися в місті, де сліпий батько чекав на свою доньку. Кинулась вірна донька до свого татка, намастила йому очі ліками з країни Рум, і засяяли батькові очі ясніше, ніж перше.
– Кохана доню… – тільки встиг вимовити батько, поцілувавши її в чоло.
І в цю мить… дракон затремтів, стенувся, шкура його спала до ніг, а проти батька і двох дівчат постав вродливий джигіт.
То був рідний брат сміливої дівчини, найменший батьків син.
– Сину мій! – кинувся до нього щасливий батько.– Світло моїх очей!
Батькове щастя не мало меж. Щоб поділитися ним, він скликав велелюдний бенкет і на тому бенкеті попрохав свого найменшого сина розповісти про його мандри та пригоди.
І син розповів:
– Сталосу так, що я закохався в доньку хана Анадиря і попав до нього в полон. Одного разу він вирядив мене на край світу, туди, де височить узгір’я Каф, щоб я дістав йому вороного огира зі стайні чаклуна Карахана. Не поталанило мені в цім ділі, і попався я в руки лихого чаклуна, що обернув мене на дракона. Порятувати мене від того чаклунства могли тільки син або донька, ладні віддати власне життя за своїх батьків. Яке щастя, що моєю рятівницею виявилася моя рідна сестра! Заради любові до вас, шановний тату, вона здолала неймовірні перешкоди, виконала свою обіцянку й порятувала мене від закляття.
– Слава їй! – мовив батько.
А тоді стали вітати й найменшого батькового сина та його наречену, доньку хана Анадиря, і зашумів бенкет весільними піснями. Згодом збулися всі мрії та бажання старого батька, його гостей, сина й доньки – хай збудуться і ваші.
