Якось побились об заклад соловейко з дрімлюгою: у кого з них голос кращий. Дрімлюга запевняє соловейка:
– У мене голос дзвінкіший, ніж у тебе.
– Ні, в мене,– відповідає соловейко.
Так сперечалися вони з раннього ранку до пізнього вечора. І тут соловейко надумався таке.
– Годі нам дарма сперечатися, хто з нас краще співає,– сказав він дрімлюзі. – Зробімо так: хто вдосвіта прокинеться раніше й заспіває, у того, виходить, голос дзвінкіший, і співає той краще.
Погодилася дрімлюга. Вмостилася вона на ніч, а соловейко й не думає спати. Співає та витьохкує аж до півночі. Опівночі замовк на якусь годину, а тоді знову заспівав, їдуть у поле селяни орати, а соловейко їх піснею зустрічає, пастухи череду на пашу погнали, а соловейко їх піснею вітає.
Прокинулася дрімлюга, побачила, що проспала, сердито стріпонула крилами і тільки мовила: «Таррр!»
