Застала ніч мандрівного продавця в дорозі. Ось він і завернув до сільського шинку. Продавець поставив у кут коробку, в якій носив товари, і попросив господиню приготувати вечерю.
Господиня пішла на кухню, щоб засмажити яєчню з шинкою. Розпалює хмиз у печі, а сама думає: «Хотіла б я знати, що у продавця в коробці».
Смажить яєчню, а про себе примовляє: «Коробка, видно, повна всякої всячини. Коли її продавець у кут ставив; підлога там прогнулася».
Подає господиня сковорідку постояльцеві, а сама на коробку коситься. “Яка кому користь від цієї коробки! Одна господиня стрічку купить, інша – пряжку. . . Весь товар і розійдеться по дрібницях. А якби все це та в одні руки. . . У мої, наприклад! ” Тим часом постоялець з’їв яєчню, витер сковорідку шматком хліба і задрімав на лаві.
А господиня побігла до свого чоловіка і зашепотіла:
– Як би ти знав, чого тільки немає в коробці у торговця! Тобі б на куртку та штани вистачило, а про мене й казати нема що! Я вже б собі нашила суконь! Як зробити так, щоб продавець пішов, а коробка залишилася?
– Нічого простіше, – відповів чоловік. – Підлий йому настою дурман-трави. Хто хоч краплю цього настою вип’є, у того пам’ять відб’є. Гість піде, а про коробку забуде. Ось вона нам і дістанеться.
Жінка дуже зраділа. Побігла вона на луг, нарвала дурман-трави, заварила її в чайнику і влила у склянку вина три крапельки настою.
А продавець усе спить та спить на лаві. Господиня розштовхала його і каже:
– Прокидайтеся, синьйоре, я вам принесла вина.
– Так я вина не замовляв, – здивувався продавець.
– У нас в шинку такий порядок, – пояснила господиня, – хто замовить яєчню, той безкоштовно отримує вино.
– Гарний у вас порядок! – Вигукнув продавець і залпом випив склянку.
Потім ліг зручніше і захропів знову.
Господар і господиня теж вляглися, але сон до них не йшов. Всю ніч вони шепотілися, як розпорядяться несподіваним багатством. Заснули обидвоє тільки під ранок. А прокинулися від того, що сонце било їм у вічі.
Господиня встала, зазирнула в кімнату, де спав постоялець, і почала лаяти чоловіка.
– До сивого волосся дожив, а все чужим вигадкам віриш і мені голову морочиш. Старий ти дурню! Скажи, чого твоя дурман-трава варта! Немає коробки, забрав її постоялець.
– Ну, коробку забрав, – значить, щось інше забув, – сказав чоловік. – Дурман-трава свою справу неодмінно зробить.
– Та кажу тобі, – нічого він не забув! – закричала дружина.
– Не може цього бути, – твердив чоловік, – раз відвар сьорбнув, мусів забути.
Тут дружина грюкнула себе по чолі.
– Так воно і є!
– Ось бачиш, я правий, – сказав задоволений чоловік. – Що ж він таке забув?
– Забув заплатити за вечерю та ночівлю, ось що він забув!
