Слухайте гарненько! Я вам розповім про двох брехунів. Поголос про їхні витівки докотився і до наших місць. Слухайте!
Брехунів цих звуть Кутуфеці та Махака. Ось одного разу вони залишили рідні місця і вирушили в дорогу. Кутуфеці жив на заході, тому він пішов на схід. А Махака жив на сході, тож він пішов на захід.
Саме посередині між заходом і сходом вони зустрілися.
У Махакі в руках була лопата, вся в глині, у Кутуфеці — кошик, а в ньому ворона.
— Ти що несеш? — спитав Кутуфеці.
— Лопату, — відповів Махака. —Хочу виміняти її на курку.
— Дивись! А я несу курку і хочу виміняти її на лопату.
— Отже, по руках. Відійдемо набік і поміняємося.
— Ти, друже, не відкривай тут кошика, — попросив Кутуфеці. — Курка полохлива і не зв’язана, ще полетить.
— А я щойно намочив лопату. Почекай трохи, не копай одразу, бо затупиться, — порадив Махака.
І приятелі розійшлися кожен до свого додому.
Прийшов Махака в хату, відчинив кошик, а звідти вилетіла ворона і як закаркає!
У Кутуфеці теж все пішло шкереберть. Став він насаджувати лопату на ручку, а вона зламалася!
Обидва брехуни залишилися задоволені. Кожному сподобалася витівка іншого.
— До чого ж ми спритні! Треба нам триматись один одного! — вигукнули вони.
Минуло трохи часу, і брехуни зустрілися знову. Першим заговорив Махака:
— Коли вже ми стали товаришами, давай випробуємо, хто з нас розумніший.
— Гаразд, — погодився Кутуфеці, — починай!
— Є одна штука, яка мене вражає, — сказав Махака. — Розтлумач мені, в чому тут справа, визнаю; що ти розумніший за мене. Бачиш ту корову? Поясни, чому у неї шкіра чорна, а молоко біле?
— Не знаю, — зізнався Кутуфеці. – А мене ось що дивує. Подивимося, чи зумієш пояснити, чому це так. Бик і баран їдять ту саму траву. Чому у бика хвіст довгий і тонкий, а у барана короткий і товстий?
— Не знаю, — зніяковів Махака.
— Та ми й справді один одного варті! – вирішили брехуни. – Треба нам триматися разом!
І Кутуфеці та Махака приготували смачний обід, щоб з’їсти його разом.
— Давай спочатку поспимо. Той, кому насниться найцікавіший сон, з’їсть один, — запропонував Махака.
Вляглися приятелі спати. Через деякий час Кутуфеці прокинувся.
— Мені наснилося, ніби я піднімаюсь на небо, і так там усе цікаво, що очі в мене розбіглися, — розбудив він приятеля.
— А мені наснилося, — перебив його Махака, — що я бачу, як ти здіймаєшся на небо. Я й подумав: «На небі так цікаво, що він тепер нізащо назад не вернетьсяться». Тут я прокинувся і з’їв обід. А тепер дивлюся – ти тут.
Одного разу, кажуть, Кутуфеці йшов з півдня, а Махака з півночі, і вони знову зустрілися.
— Що нового на півдні, на твоїй стороні? – Запитує Махака.
— Та все верх ногами перевернулося! – Відповідає Кутуфеці. — Такі страшні біди! Заліз я на гору, а вона піді мною провалилася; прибіг у долину, а вона трясеться ; помчав у ліс, а там дерева падають. Думаю, треба тікати від усіх цих напастей! І пустився до вас на північ! А у вас як справи?
— У нас тут трохи краще, — зітхнув Махака. — Зібралися люди нещодавно і вирішили: всім брехунам — голови геть! Ось я й кинувся тікати на південь.
Розреготався Кутуфеці. Дивлячись на нього і Махака засміявся.
Вдосталь нареготавшись, приятелі разом пішли в дорогу, радіючи, що вони такі чудові брехуни.
