Два вовки спорили за те, у кого з них острійші зуби. Спор продовжувався, і – як то звичайно буває в таких випадках – обоє горячилися, нічого не доказуючи і не хотячи уступити один одному. В той час проходив мимо них знайомий їм лис. Вовки вдалися до нього з просьбою, аби він був посередником межи ними й рішив правосудне їх спор.
– Друзі мої, – сказав їм лис, – мені здається, тут не слів потреба, лиш діл. Якби ви хотіли трошки погризтися, то легко було би рішити, на чиїй стороні перевага.
Вовки не могли одкинути такої мудрої ради. Межи ними почалася славна бійка; зуби обох противників задзвонили, як мечі; де впивався ними один, там у другого летів клок шерсті або текла чорна кров струями. Нарешті обидва утомились і впали закривавлені на землю.
– Прекрасно! – сказав лис. – Тепер видно, що ви не уступаєте один другому в гостроті зубів і в мистецтві уживати їх. Одпочиньте собі трошки, а я тим часом приведу сюди старого приятеля, пастуха од овець, щоби він вас вилікував.
