За давніх часів жила у ставку з лотосами черепаха. Та ось якось сталася велика посуха. Ставок висох, залишилися від нього тільки декілька брудних калюж. Прилетіли одного разу до ставка дві білі чаплі, походили по калюжам, склювали двох-трьох креветок, раптом бачать, назустріч їм повзе черепаха. Злякалася вона, що білі чаплі склюють увесь її корм, і вилізла з своєї нори.
– Хто це тут господарює? – закричала черепаха. – Забирайтеся по доброму! А то я вас зараз общипаю!
Білі чаплі, звичайно, були не раді такій зустрічі, але сваритися із черепахою їм не хотілося. І вони привітно заговорили:
– О, це ти, сестрице черепахо? Тут твої володіння? Ми прилетіли зовсім не для того, щоб з’їсти твою їжу. Хочемо з тобою потоваришувати й допомогти у теперішні важкі часи.
На це черепаха відповідала зовсім неввічливо:
– Буде вам зуби заговорювати! Не потрібна мені ваша дружба. Я з малих років живу одна у цьому лотосовому ставку, і ніхто мені не потрібний.
– Так, але ж ми, сестрице черепахо, прилетіли, щоб повідомити погану новину: незабаром і цей ставок засохне, і тобі не буде що їсти, – сказали білі чаплі.
Почула це черепаха, ще більше розізлилася:
– Не буде їжі і не треба! А вам, що до того? Чому пхаєте носа в чужі справи?
– Сестрице черепахо, не гнівайся, не гарячкуй. Ми прилетіли здалеку, бачили багато різних країн, бачили багато озер з смачною їжею. Не збираємося ми залишатися на цьому ставку. Прилетіли ми познайомитися з тобою та порадити, як тобі жити далі. Посуха може затягтися, а тут ти не прогодуєшся. Скоро у цьому ставку нічого їстівного не залишиться. Слухала черепаха й більше вже не гнівалася.
– Скажіть, що ж мені робити, як бути? – захвилювалася вона.
– Усе дуже просто, – відповіли білі чаплі. – Треба тобі, сестрице черепахо, переселитися у сусідній ставок, води у ньому повно, навколо дерева ростуть, трава зеленіє, їжі вдосталь. Чого ще тобі треба?
– Так, але я не вмію літати. Як же мені до нього дістатися? – розгубилася черепаха.
– Ну, це вже зовсім дрібниці, – заговорили чаплі. – Ти розкриєш рота
і міцно вчепишся в палицю. Ми її із двох сторін підхопимо дзьобами й полетимо. Так ми тебе, сестрице черепахо, не тільки до сусіднього ставка – на самий край світу доправити зможемо. Але тільки не забувай: на шляху тобі ніяк не можна розмовляти. Не розкривай рота навіть якщо побачиш щось дивне, або тебе хтось покличе, або стане над тобою насміхатися. Нікому не відповідай. Розтулиш рота – упадеш вниз і розіб’єшся.
Вирішила черепаха відправитися у подорож. Вчепилася за палицю, чаплі підхопили палицю з двох кінців, замахали крилами й злетіли у небо. Летять чаплі, летять. Пролітали вони над придорожньою крамницею, там народ зібрався, щоб води попити, чи кокосового молока – одним словом, спрагу втамувати. Побачили люди черепаху й двох чапель, здивувалися. Закричали голосно-голосно:
– Дивіться, дивіться! Чаплі шмат болота кудись несуть! Страх як розсердилася черепаха, захотілося їй усіх висварити. Але згадала, про що її чаплі попереджали, і промовчала, не стала рота роззявляти.
Полетіли далі. Глянула черепаха вниз, там базар, народу повно. Раптом хтось як закричить голосно-голосно:
– Дивіться! Дивіться! Чаплі дохлого пса несуть!
Цього разу черепаха так розсердилася, що не витримала – зараз вона вилає цього нечему! Так тільки вона рота розкрила, як гримнулася на землю й розбилася.
Перехожий, підібрав її й зварив смачний черепаховий суп. А чаплі, коли черепаха впала, сказали:
– От бідолаха! Все це трапилося тому, що сестриця черепаха нас не послухалася, не змовчала. Ось до чого сварливість доводить!
