Жили-були на світі старий зі старою, і був у них маленький синок. Якось уранці замісила стара тісто, зробила пиріжок і посадила його в піч, щоб він спікся.
— Дивись за Джонні-пиріжком, поки ми з батьком працюватимемо на городі, — сказала вона хлопчику.
І батьки пішли підгортати картоплю, а синочка залишили стежити. Але йому це швидко набридло. Раптом чує він якийсь шум, глянув на піч і бачить — дверцята самі собою відчиняються і вискакує звідти Джонні-пиріжок.
Як покотиться Джонні-пиріжок прямо до відчинених дверей! Хлопчик кинувся їх зачиняти, але Джонні-пиріжок виявився спритнішим – викотився за двері, перекотився через поріг, скотився з сходів і покотився дорогою. З усіх ніг погнався за ним хлопчик, кличучи батьків. Ті почули крик, кинули свої мотики і теж кинулися в погоню. Але Джонні-пиріжок уже був далеко і незабаром зник з поля зору. А старий зі старою і хлопчик так захекалися, що посідали на лавку дух перевести.
Ось покотився Джонні-пиріжок далі і прикотився до двох робітників, що рили колодязь. Вони перестали працювати і питаються:
— Куди поспішаєш, Джонні-пиріжок?
А Джонні-пиріжок відповідає:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, і від вас втечу!
— Від нас? Ну, це ми ще побачимо! – сказали робітники.
Кинули лопати і погналися за Джонні-пиріжком.
Але куди там! Хіба його наздоженеш? Довелося робітникам сісти біля дороги перепочити.
А Джонні-пиріжок покотився далі і незабаром прикотився до двох селян, що рили канаву.
— Куди поспішаєш, Джонні-пиріжок? — спитали вони.
А Джонні-пиріжок їм:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від вас теж втечу!
— Від нас? Ну, це ми ще побачимо! – сказали селяни.
Кинули заступи і теж погналися за Джонні-пиріжком. Але Джонні-пиріжок біг швидше. Побачили селяни – не впіймати їм Джонні-пиріжка, перестали за ним бігти і присіли відпочити.
А Джонні-пиріжок покотився далі і незабаром прикотився до ведмедя.
— Куди поспішаєш, Джонні-пиріжок? — спитав ведмідь.
А Джонні-пиріжок у відповідь:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від селян втік, і від тебе втечу!
— Від мене? — буркнув ведмідь. — Ну, це ми ще побачимо!
І ведмідь з усіх ніг кинувся за Джонні-пиріжком. А той біг не оглядаючись, і незабаром ведмідь так відстав, що й сам побачив — не наздогнати йому втікача. Ну, він і розтягнувся біля дороги, перепочити захотів.
А Джонні-пиріжок покотився далі і прикотився до вовка.
— Куди поспішаєш, Джонні-пиріжок? — спитав вовк. А Джонні йому своє:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від селян втік, від ведмедя втік, і від тебе я втечу!
— Від мене! – вишкірився вовк. — Ну, це ми ще побачимо!
І вовк кинувся за Джонні-пиріжком. Але той котився все швидше і швидше, так що вовк теж зневірився його наздогнати і ліг відпочити.
А Джонні-пиріжок покотився далі і незабаром прикотився до лисиці, що тихенько лежала в кутку огорожі.
— Куди поспішаєш, Джонні-пиріжок? — спитала лисиця лагідним голосочком.
А Джонні-пиріжок знову:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від селян втік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисице, я теж втечу-у-у!
Тут лисиця нахилила голову набік і каже:
— Щось я тебе погано чую, Джонні-пиріжок. Підійди ближче!
Джонні-пиріжок підкотився до лисиці і голосно повторив:
— Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від селян втік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисице, я теж втечу-у-у!
– Ніяк не розчую. Підійди ще трохи ближче! – попросила лисиця слабким тихим голосом. А сама витягла шию убік Джонні-пиріжка і приклала лапу до вуха.
Джонні-пиріжок підкотився ще ближче, нахилився до самого вуха лисиці і прокричав щосили:
– Я від діда втік, я від баби втік, від хлопчиська втік, від двох робітників втік, від селян втік, від ведмедя втік і від вовка втік. Від тебе, лисице, я теж втечу-у-у!
– Від мене? Ну ні! — бовкнула лисиця і враз схопила Джонні-пиріжка своїми гострими зубами.
