На столі стояла чашка. У чашці холонув чай. А в чаї плавала Муха. Вона з усіх сил дриґала лапками і намагалась розправити мокрі крильцята.
– Неподобство, – буркотіла вона. – Води, хоч і солодкої, занадто багато. Я можу потонути!
– Не хвилюйтесь, – втішила її Чаїнка, яка пропливала поряд. – На дні теж дуже гарно.
– Я боюся! – закричала Муха. – Люди добрі, допоможіть!
У чашку зазирнув маленький Хлопчик.
– Мамо, поглянь, як Муха плаває, – сказав він. – Вона водоплавна?
– Не заважай, синку, мені ніколи, – відповіла Мама.
– Треба допомогти бідоласі, – вирішив Хлопчик і простягнув Мусі ложку. – Почекай, люба, зараз я тебе витру. Ось тільки рушник візьму.
Але витиратися Муха не схотіла.
– Яка нісенітниця! – пирхнула вона, обтрусилась і полетіла.
– Яка невдячна, – здивувався Хлопчик. – Навіть “дякую” не сказала!
А Муха сиділа на Лампі та розмірковувала: “От якби цей хлопець розлив чай по кімнаті… Як би я бенкетувала весь день!”
– Як тобі не соромно! Невдячна! – спалахнула Лампа.
– Ти бач! – пхекнула Муха. – Не подобається – не слухай. А я на вулицю подамся. Там так багато ящиків із сміттям. Ось де я порозкошую…
Тільки-но Муха вилетіла у вікно, як Птах, що саме пролітав повз будинок Хлопчика, роззявив дзьоба і…
Що було далі – Хлопчик не побачив, бо з переляку заплющив очі. А коли розплющив, то ані Птаха, ані Мухи поруч не було.
