Один чоловік мав осла і козу. А тому, що осел мусив багато працювати та носити важкі тягарі, давав йому господар краще і більше їсти, ніж козі. Тому коза заздрила ослові. Вона вирішила позбавити його кращої їжі, або щонайменше спровадити на нього гнів господаря. Тому одного дня сказала хитро до осла таке:
— Любий друже, послухай мене! Вже віддавна серце мені крається, як дивлюся на твою важку працю; тож хочу дати тобі добру раду. Коли мене послухаєш — буде тобі легше жити…
— Дуже радо послухаю, — відповів осел. Яка ж твоя рада, сестрице?
— Моя рада така: завтра, як тебе знову гнатимуть із важким крамом на хребті, ти, ніби нехотячи, перевернися у рів і вдавай хворого. Тоді дадуть тобі відпочити й на довгий час звільнять від роботи.
А думка кози була така:
Осел впаде, господар розлютиться, наб’є його і їсти не дасть. Та послухаймо, що сталося – не так, як коза собі міркувала.
Наступного дня осел йшов з тягарем понад рів і пригадавши собі раду кози, подумав:
— Ану, спробую!
Він, нібито випадково, зачепив об камінь передньою ногою і перевернувся в рів. Та в тій хвилі осел почув, що зле зробив. Він таки справді важко побився, так, що його ледве живого видобули з того рова і затягнули до стайні.
Господареві шкода було роботящого осла. Він послав по ветеринара, який оглянув хворого осла і сказав приладити йому свіжі, січені козячі легені. А що господареві осел був потрібніший, ніж коза, — він зарізав козу і того самого вечора осел з’їв козячі легені собі на здоров’я.
Так помстилася на бідній козі її власна заздрість і нещирість.
Тому велику правду хтось сказав, що:
ЗАЗДРІСТЬ НЕ ДОБРО РОДИТЬ І ЗАВИСНОМУ ЗАВЖДИ ШКОДИТЬ…
