Колись та десь був собі пастух, пас у горах вівці. Розкладав часом багаття під деревом, а то сидів і дивився на гори, де інші пастухи пильнували свої отари.
Одного дня пастух геть занудився біля овець і схотілося вигадати йому якусь забавку. Думав, думав – і надумав. Став на великий камінь і закричав:
– Вовки! Вовки! Рятуйте!
Почувши крик, ближчий пастух побіг на допомогу. Хлопець побачив його і зрадів.
«Ну, тепер посміюся,- думає.- Хай ще й інші прийдуть». І знову загукав:
– Вовки! Вовки на моїх овець! Ряту-у-йте! Почули його інші пастухи та кинулися щодуху на крик.
– Де вони? – питали в хлопця.- Де?
– Хто? – здивувався пастух, що сидів собі спокійно на камені.
– Та вовки ж! Де ти їх бачив? Кажи швидше!
Але пастух зареготав.
– Ха, ха, ха! Ха, ха, ха! Невже ви й справді повірили, що вовки? То ж я хотів тільки налякати вас та пожартувать!
– Добрий мені жарт! – гнівно промовив один пастух.
– То це ти змусив нас бігти, мов навіжених, аби посміятися? – підхопив другий.- Батогом би тебе почастувати, щоб сам так побігав! Ходімо, хлопці, хай йому грець!
І пастухи подалися до своїх овець. А хлопець дуже тішився з своєї витівки і сміявся з недотеп.
– Пождіть трохи – я ще з вами пожартую. Вдалося раз, то вдасться й вдруге.
І справді, за кілька день хлопець, пасучи вівці, знову закричав:
– Вовки! Вовки! Рятуйте!
Пастухи зачули крик та й кажуть один одному:
– Чуєш, знову кричить?
– Та чую! Та, може, він знову жартує?
– А коли ні?
– Ну, то біжімо!
– Хутчій!
І щосили кинулися бігти. А прибігши, побачили – хлопець заходиться сміхом.
– Ха, ха, ха! Ну й дурні легковірні!
– Ти знову смієшся з нас, негіднику?
– Тут мало серця не повискакували, поки добігли!
– А я що, вас гнав? Були б розумніші – змикитили б. Ха-ха-ха!
Пастухи розгнівалися не на жарт, але нічого не сказали і мовчки повернулися до своїх овець.
Минув якийсь час. Одного разу сидів пастух під деревом біля багаття і раптом, глянувши на отару, завмер із жаху. Величезний вовцюга, вишкіривши зуби, мчав просто на овець.
– Ой матінко моя! Вовк! – вигукнув хлопець і кинувся бігти геть.
– Вовк! Вовк! Рятуйте! Ой, мої вівці! Пробі!
Сюди!
А пастухи, зачувши крик, засміялися.
– Чуєте цього брехуна?
– Та чуємо. Знову жартує, але нема дурних. Годі вже.
А пастух не вгавав:
– Пробі! Вовк! Рятуйте! Справді вовк! Мерщій біжіть, бо овець пороздирає!
– Гукай когось іншого! – крикнув один пастух.- Ми вже знаємо твої жарти.
– Правду кажу! Правду! Ходіть побачите! Мерщій біжіть! Пробі!
– Знову нас дуриш? – гукнув інший пастух.- Бери когось іншого на кпини.
Ніхто не поспішив хлопцеві на допомогу. А вовк роздер кілька овець та й зник у лісі. Відтоді пастух затямив: коли хочеш, аби тобі вірили,- ніколи не кажи неправди.
