Мав один вугляр велику комору, де тримав вугілля на продаж. Тільки торгівля в нього йшла погано, і він ледве зводив кінці з кінцями. От сидить він якось у себе на порозі та й журиться. Коли це дивиться – до сусідньої крамнички заходить незнайомий чоловік. Зайшов, про щось порозмовляв з хазяїном, а коли вийшов – побачив вугляра, привітався до нього та й каже:
– Здається, ми будемо сусідами.
– А що, ти наймеш тут приміщення? – поцікавився вугляр.
– Та начебто.
– І що ж ти збираєшся тут влаштувати?
– Пральню. Я маю приміщення в іншому місці, але там мені не подобається.
– Чекай, чекай! – вигукнув вугляр.- Чом би нам не залагодити одну справу?
– Яку саме?
– Ти вже домовився з крамарем?
– Ще ні.
– Ну, то слухай. Я маю величезну комору, вона в мене напівпорожня. Якщо хочеш, я здам тобі в оренду половину її, і це тобі коштуватиме набагато дешевше, ніж у мого сусіда. Ти собі [245] матимеш місце для роботи, а вигода буде нам обом. До того ж у товаристві веселіше, швидше час минає.
– Коли це обом нам на користь, то чом би й ні! – сказав власник пральні.
– Тоді сідай, обмізкуємо все як слід.
– А що тут мізкувати? Я тобі платитиму за половину приміщення і за половину олії для каганців. Отже, давай мені половину комори. Згоден?
– Згоден.
– Ну, то по руках! Ось тобі й завдаток. І завтра ж я перебираюсь.
– Хай щастить,-мовив вугляр, беручи гроші.
Власник пральні пішов до своєї пральні й сказав хазяїнові приміщення, що залишає його, а потім зібрав білизну та все своє начиння. Наступного дня рано вранці повантажив усе це на воза, віддав хазяїну ключі й подався на нове місце. Вугляр зустрів його радо.
– Я вже звільнив,- каже,- половину комори,- попідмітав і павутиння познімав.
– От і добре,- мовив чоловік і вивантажив з воза кошики з білизною.
Ввійшов він у комору, дивиться – ой, лихо!
Темно, стіни чорні, половину приміщення займають купи вугілля. Вмить вискочив він з комори як ошпарений і розкричався:
– Це що таке?! Вугільна яма?! Ох, куди ж це я потрапив?! Як же я тут пратиму, як прасуватиму білизну?! Білосніжний одяг?! У вугільній порохняві?! Що з тої білизни буде?! Та вона ж почорніє ще в кориті, поки пратиму! Ох, чоловіче добрий, чому ж ти мені одразу не сказав, що ти вугляр?
– Отакої! Та ми ж з тобою говорили,- вигукнув вугляр,- тільки ж ти мерщій погодився на половину моєї комори, навіть нічого не розпитавши. Я гадав, що ти все знаєш.
– Ох, звідки б мені знати!
– Ну, то послухай, що я тобі скажу. Де ти бачив, щоб справи залагоджували отак нерозважливо, отак поспіхом? Було б спершу роздивитися, послухати, що тобі кажуть, обмізкувати все, а вже потім вирішувати. Чи так ти вчинив? То хто ж тобі винен?
Власник пральні мовчки слухав, бо було вже пізно. Давши завдаток і втративши колишнє приміщення, він стояв тепер на вулиці біля своїх кошиків та корит, не знаючи, як бути.
