23. Принцеса Озма із Країни Оз
— Ти моя полонянка, ти не зможеш мені більше опиратися, — промовила Глінда своїм ніжним мелодійним голосом. — Можеш полежати, відпочити трошки, а потім я відвезу тебе до свого табору.
— Чого тобі від мене треба? — прохрипіла Момбі. Вона й досі важко дихала. — Що я тобі зробила?
— Мені не зробила нічого, — відповіла прекрасна чарівниця, — але певні підозри в мене є. І коли я впевнюся, що ти використовувала чари зі злою метою, то я тебе суворо покараю.
— Тільки спробуй! — гаркнула стара відьма. — Насмілься тільки мене зачепити!
Якраз у цей час підлетів Рогач і приземлився поряд із Гліндою. Наші друзі з радістю пересвідчилися, що Момбі нарешті зловили. Після короткої наради товариство вирішило повертатися до табору на Рогачі. Коня закинули в Летючу Машину; Глінда й досі тримала свою полонянку за золоту нитку що обвивала шию Момбі. Чарівниця примусила відьму залізти на один із диванів. Потім місця зайняли всі решта, і Тіп наказав Рогачу вирушати у зворотну путь.
Цього разу мандрівка минула без пригод. Момбі сиділа похмура й набурмосена. Доки її шию обвивала золота нитка, стара відьма була геть безпорадна. Військо привітало появу Глінди дружним “слава”, і незабаром друзі знову зібралися в королівському наметі, який за час їхньої відсутності встигли охайно залатати.
— А тепер, — звернулася чарівниця до Момбі, — я хотіла би знати, для чого до тебе тричі приходив Чарівник Смарагдового Міста і яким чином дівчинка Озма зникла раптом невідомо куди.
Відьма розлючено зиркнула на Глінду й не промовила ані словечка.
— Відповідай! — повторила чарівниця. Момбі й далі мовчала.
— Може, вона просто нічого не знає? — висловив здогад Джек.
— Дуже прошу, помовч, — попрохав Тіп. — Своєю пустоголовістю ти можеш усе зіпсувати.
— Добре, дорогий батеньку, — сумирно погодився Гарбузова Голова.
— Це просто щастя, що я Шкеребертник, — буркнув собі під носа Вельми Збільшений Жук, — і голова у мене — не гарбуз.
— Та все ж, — сказав Страшило, — як ми можемо примусити її говорити? Якщо вона не розповість нам те, що ми хочемо дізнатися, вийде, що ми дарма за нею ганялися.
— Може, спробуємо ласкою? — запропонував Залізний Лісоруб. — Я чув, що ласкою можна домогтися всього, навіть від закінчених негідників.
Відьма кинула на нього такий льодяний погляд, що Залізний Лісоруб замовк на півслові.
Після довгих роздумів Глінда знову звернулася до Момбі з такими словами:
— Повір, упертістю ти нічого не доможешся. Мені треба дізнатися правду про дівчинку Озму, і, якщо ти не розкажеш нам усього, що знаєш, доведеться тебе стратити.
— Ні! Тільки не це! — вигукнув Залізний Лісоруб. — Страта — це занадто жорстоко навіть для бабці Момбі.
— Ну, це просто погроза, — пояснила Глінда, — звісно, я не страчу Момбі, тим більше коли вона добровільно розкаже мені правду.
— Ох, ось як, — зітхнув із полегкістю залізний чоловік.
— Припустимо, я розкажу вам усе, що ви хочете, — заговорила Момбі так несподівано, що всі здригнулися. — Що ви тоді зі мною зробите?
— Тоді, — відповіла Глінда, — я всього лише попрошу тебе випити чарівний напій, від якого ти забудеш усі чари.
— Але без них я залишуся безпомічною старою! — вигукнула Момбі.
— Зате живою, — втішив її Гарбузова Голова.
— Ще раз прошу — помовч, — зацитьнув його Тіп.
— Я можу й помовчати, — відповів Джек, — але погодься, бути живим — велике задоволення.
— А живим і вченим — подвійне задоволення, — додав Шкеребертник і ствердно кивнув.
— Вибирай, — звернулася Глінда до бабці Момбі, — або ти помреш, якщо й далі мовчатимеш, або втратиш здатність чарувати, якщо розкажеш нам правду. Я на твоєму місці обрала б життя!
Момбі безпомічно поглянула на чарівницю і переконалася, що та каже цілком серйозно і не жартує. І тоді вона промовила дуже повільно й знехотя:
— Очевидно, я мушу відповісти на ваші запитання.
— Цього я чекала, — задоволено кивнула Глінда. — Запевняю, твій вибір розумний.
Вона гукнула одного зі своїх капітанів, і той приніс майстерно зроблену золоту скриньку. Із неї чарівниця дістала велику білу перлину на тоненькому ланцюжку, яку почепила собі на шию так, що перлина опинилася в неї просто на грудях, над серцем.
— Отже, — сказала вона, — ось моє перше питання: для чого до тебе в гості тричі приходив чарівник?
— Для того, що я до нього йти не хотіла, — відповіла Момбі.
— Це не відповідь, — суворо промовила Глінда. — Відповідай правду.
— Ну, — промовила Момбі ледь чутно, втупивши очі в підлогу, — він приходив дізнатися рецепт печива.
— Дивись мені в очі! — звеліла чарівниця. Момбі підкорилася.
— Скажи, якого кольору моя перлина? — запитала Глінда.
— Вона… вона чорна! — здивовано відповіла Момбі.
— Це означає, що ти збрехала! — гнівно вигукнула Глінда. — Перлина залишається білою лише тоді, коли при ній кажуть правду.
Момбі тільки тепер зрозуміла, що не зможе обдурити чарівницю. Хоча їй було дуже прикро, довелося в усьому зізнатися.
— Чарівник привів до мене дівчинку Озму тоді зовсім крихітку, і попрохав її заховати.
— Так я і думала, — спокійно сказала Глінда. — І що ти отримала в нагороду за службу?
— Він навчив мене всім видам чарів, які знав сам, щоправда, не все виявилося вартим уваги, дещо було просто шахрайством, але своєї обіцянки я дотримала.
— Що ти зробила з дівчинкою? — запитала Глінда, й товариство мимоволі зачаїло подих і подалося вперед, очікуючи на відповідь.
— Я її зачарувала, — відповіла Момбі.
— Як?
— Перетворила її на… на…
— На кого? — суворо запитала Глінда, бо побачила, що відьма вагається.
— На хлопчика, — тихо зізналася Момбі.
— На хлопчика?! — луною повторило кілька голосів, і всі очі повернулися на Тіпа — адже це його Момбі виховувала з пелюшок.
— Саме так, — кивнула стара відьма, — це і є принцеса Озма, дитя, яке привів до мене чарівник після того, як захопив трон її батька. Це і є законна правителька Смарагдового Міста! — і вона вказала просто на хлопчика своїм довгим кістлявим пальцем.
— Я?! — вражено вигукнув Тіп. — Хіба я можу бути принцесою Озмою? Я ж не дівчинка!
Глінда посміхнулася і, підійшовши до Тіпа, поклала свою тендітну білу руку на його маленьку засмаглу долоньку.
— Зараз ти не дівчинка, — ласкаво сказала вона, — бо Момбі перетворила тебе на хлопчика. Та народився ти дівчинкою, до того ж принцесою. Я поверну тобі справжній вигляд, і ти станеш королевою Смарагдового Міста.
— Ні, не треба, хай краще королевою буде Джинджер, — захитав головою Тіп, готовий розплакатися. — Я хочу лишитися хлопчиком, хочу мандрувати з друзями: Страшилом, Залізним Лісорубом, Шкеребертником і Джеком, Конем і Рогачем. Я не хочу перетворюватися на дівчинку!
— Не переймайся так, друже, — втішав його Залізний Лісоруб. — Дівчинкою бути, кажуть, також непогано. А я сам, чесно кажучи, завжди вважав, що дівчата кращі за хлопців.
— Не гірші — це точно, — додав Страшило і лагідно погладив Тіпа по голові.
— І навчаються дівчата дуже добре, — заявив Шкеребертник. — Коли ти перетворишся на дівчинку, я навчатиму тебе різних наук.
— Заждіть! А як же я? — захвилювався Джек — Гарбузова Голова. — Якщо ти станеш дівчинкою, хто буде моїм дорогим батеньком?
— Звісно, не я, — відповів Тіп і засміявся крізь сльози. — Чесно, я не шкодую про це анітрошки. — Він хвилинку повагався і повернувся до Глінди: — Мабуть, я спробую — подивимося, що із цього вийде. Та якщо мені не сподобається бути дівчинкою, будь ласка, пообіцяй, що перетвориш мене знову на хлопчика.
— Ну, цього, — розвела руками чарівниця, — якраз не обіцяю. Маги, які себе поважають, перетвореннями не займаються, бо видавати одне за інше — це завжди обман. Володіють цією майстерністю тільки злі чаклуни, ось чому я вимушена зараз просити Момбі: зніми свої чари і поверни дівчинці її справжній вигляд. Для тебе це остання нагода почаклувати.
Тепер, коли відкрилася вся правда про принцесу Озму, Момбі не було жодного діла до Тіпа, але розлюченої Глінди вона ой як боялася. До того ж Тіп, який не тримав лихого в пам’яті, пообіцяв щедро забезпечити її старість, коли буде правити в Смарагдовому Місті. Тому відьма погодилася здійснити перетворення і почала готуватися до чарів.
Глінда звеліла встановити в центрі намету її королівське ложе. Згори над ним спадали завіси з рожевого шовку, цілком приховуючи простір усередині.
Для початку відьма звеліла хлопчику випити якийсь напій, від якого він миттєво поринув у міцний сон. Потім Залізний Лісоруб і Шкеребертник обережно перенесли його на ложе, поклали на м’які подушки й засмикнули завіси.
Тоді відьма присіла навпочіпки й розпалила маленьке вогнище із в’язки сухих трав, яку дістала з-за пазухи. Коли вогник розгорівся, бабця Момбі кинула в нього жменю чарівного порошку, і від нього пішов густий фіолетовий дим — увесь намет наповнився приємним ароматом. Кінь від цього заходився чхати, і всі на нього дружно зашикали.
Під зацікавленими поглядами оточуючих відьма проспівала замовляння незрозумілою мовою і сім разів низько нахилилася над вогнем. Потім вона випросталася і голосно проспівала: “Є-о-а!”.
Дим розвіявся, повітря знову стало прозорим, у намет увірвався свіжий вітер, завіси над ложем захиталися, і всередині хтось заворушився.
Глінда підійшла й розсунула рожевий шовк. Потім вона простягнула руку і допомогла підвестися дівчинці, свіжій і прекрасній, наче травневий ранок. Губи її були червоні, очі сяяли, наче діаманти. На плечі спадали золотаві кучері, над лобом їх притримував золотий обруч, прикрашений коштовностями, її шовкова сукня була легкою і невагомою, наче хмарина, а на ногах красувалися тендітні атласні черевички.
На це дивовижне видіння Тіпові друзі вражено витріщалися не менше хвилини. А тоді всі схилили голови перед прекрасною принцесою Озмою. Дівчинка поглянула на Глінду, чиє обличчя світилося від радості, а потім повернулася до решти товариства. З чарівною сором’язливістю вона промовила:
— Сподіваюся, ви ставитимеся до мене так само добре, як і раніше. Адже я — той самий Тіп, якого ви знали…
— Той, але не такий! — урочисто вигукнув Гарбузова Голова, і це, безперечно, були наймудріші слова, які довелося йому сказати за все життя. З ним погодилися всі.
