24. Найбагатші на світі
Коли до Джинджер дійшли дивовижні новини про те, що відьму Момбі зловили й примусили зізнатися Глінді в усіх гріхах, а хлопчик Тіп виявився — оце так! — зниклою принцесою Озмою, королева голосно й невтішно розплакалась.
— Не знаю, як я це переживу, — схлипувала вона. — Тепер, коли я вже встигла побути королевою і пожити в палаці, доведеться знову повертатися додому, мити підлогу і збивати масло! Що може бути страшніше! Ніколи, ніколи я на це не погоджуся!
А тому коли її солдати, які свій час гайнували переважно на кухні за приготуванням ірисок, порадили їй у жодному разі не здаватися, вона послухала ці дурні балачки. Джинджер послала Глінді та принцесі Озмі різке послання із викликом. Тому почалася війна. Уже наступного дня військо Глінди з прапорами під грім оркестру рушило маршем на Смарагдове Місто.
Та коли відважне військо підійшло до стін міста, то змушене було зупинитися: Джинджер зачинила й поставила барикади біля всіх входів, а стіни Смарагдового Міста, складені з великих брусків зеленого мармуру, були неприступні. Довідавшись про те, що атака зазнала невдачі, Глінда спохмурніла й глибоко задумалася. Шкеребертник порадив:
— Треба взяти місто в облогу, вони зголодніють і будуть змушені відчинити ворота. Гарантую!
— Заждіть, — сказав Страшило, — ми ж маємо Рогача, а він уміє літати.
Чарівниця на цих словах швидко повернулася до Страшила, і її обличчя осяяла усмішка.
— Нічого не скажеш, — вигукнула вона, — мозок у тебе й справді винятковий! Мерщій ходімо до Рогача!
Вони довго крокували через стан війська, доки підійшли до Страшилового намету — саме там відпочивав Рогач. Глінда й принцеса Озма залізли на нього першими й умостилися на диванах. Потім поруч зручно розташувалися Страшило і його друзі. Зрештою залишилося місце ще для капітана і трьох солдат — їх Глінда вирішила взяти за охорону.
За наказом принцеси летюча машина на ймення Рогач змахнула пальмовими крильми, здійнялася в повітря й миттю перенесла наших героїв через міську стіну. Кружляючи над містом, вони незабаром помітили Джинджер: вона зручно вмостилася під деревом у гамаку, читала книжку в зеленій палітурці і смакувала плитку зеленого шоколаду. Очевидно, королева була переконана в тому, що міські стіни надійно захищають її від ворогів. Слухняний Рогач приземлився у дворі. Джинджер не встигла схаменутися, як Капітан і троє солдатів підскочили до неї з усіх боків, і недавня правителька стала полонянкою.
На цьому війна закінчилася, бо коли стало відомо про ув’язнення Джинджер, Армія повстанців одразу ж здала зброю. Капітан безперешкодно пройшла головною вулицею до міських воріт і відчинила їх настіж. Оркестр заграв свої найпрекрасніші мелодії, військо Глінди зайшло під звуки музики в місто, а герольди оголосили про падіння узурпатора Джинджер і початок правління законної спадкоємиці трону — прекрасної Озми.
Цієї ж миті чоловіки Смарагдового Міста з полегкістю зняли фартухи. Подейкують, щоправда, ніби жінкам до цього часу вже так остогидла несмачна їжа, яку готували їхні благовірні, що звістку про поразку Джинджер вони зустріли захопленими вигуками. Хтозна, так це чи ні. Точно відомо тільки те, що жінки всі, як одна, кинулися на кухні й стільки смакоти наготували своїм виснаженим клопотами чоловікам, що в сім’ях одразу запанували мир і спокій.
Першим своїм наказом Озма змусила повстанців повернути смарагди, діаманти та інші коштовності, вкрадені ними з вулиць і громадських будівель. Кількість коштовних каменів, видовбаних і вкрадених марнославними панночками, виявилася настільки великою, що королівським ювелірам довелося працювати без перепочинку більше місяця, щоб привести до ладу вигляд міста.
Армію повстанців розпустили, дівчат відіслали додому. Джинджер пообіцяла поводитися якнайкраще і також отримала свободу.
У Смарагдовому Місті ще не було правительки, прекраснішої, ніж Озма. Незважаючи на зовсім юний вік, вона правила своїм народом мудро й справедливо. Їй добрими порадами допомагала Глінда, та ще й Шкеребертник — Жук отримав дуже важливу посаду Народного Просвітителя.
Рогачу за вірну службу запропонували обрати будь-яку нагороду.
— Найкращою нагородою, — відповів Рогач, — для мене буде, якщо ви мене знову розберете на частини. Я не хотів, щоб мене оживляли, і, чесно кажучи, дуже соромлюся свого недоладного вигляду. Колись я був царем лісів, про це свідчать мої могутні роги. Але в теперішньому диванному стані я позбавлений ніг і змушений літати в повітрі. Мені це дуже не подобається, тому прошу вас: звільніть мене від тулуба та крил.
Озма звеліла розібрати Рогача на частини. Голову з рогами повісили на колишнє місце в приймальні, дивани розв’язали й розставили у вітальні, хвіст-мітла повернувся до своїх обов’язків на кухні, а мотузка для білизни — на цвяшок, звідки її зняв Страшило у видатний день народження Летючої Машини.
Це не означало, однак, що Рогачу настав кінець, — він просто перестав бути летючою машиною. Голова переважно мовчки висіла на стіні, однак подеколи була не проти побалакати, ошелешуючи відвідувачів несподіваними запитаннями.
Кінь жив привільно, як сир у маслі. Озма любила кататися на своєму чотириногому скакуні вулицями Смарагдового Міста. На його дерев’яні копита вона звеліла набити золоті підкови — коли підданці Озми здаля чули їхній мелодійний передзвін, вони сповнювалися шанобливого трепету: “Чарівник і наполовину не був такий могутній, як наша нова правителька, — перешіптувалися містяни, — він більше хвалився, а вона вміє творити дива, про які ніхто раніше не чув”.
Джек — Гарбузова Голова жив у палаці Озми до кінця своїх днів, жив довго, але, на жаль, анітрошки не порозумнішав. Шкеребертник намагався навчити його якихось премудростей, але учень виявився дуже слабеньким, і учитель зрештою махнув на нього лапкою.
Коли солдати Глінди пішли додому і в Смарагдовому Місті запанували мир та спокій, Залізний Лісоруб заявив, що збирається повернутися до Краю Моргунів.
— Звісно, у мене невеличке королівство, — сказав він Озмі, — але ним неважко правити. Я — абсолютний монарх, до того ж збираюся проголосити себе імператором, тому в мої громадські й особисті справи ніхто не втручається. Повернуся додому й одразу ж видам наказ про оновлення нікелювання — дивіться, скільки на мені вм’ятин і подряпин. А тоді — ласкаво просимо до мене на гостину.
— Дякую, — подякувала Озма, — обов’язково приїду. Але що робитиме Страшило?
— Я поїду разом зі своїм другом Лісорубом, — дуже серйозно відповів той. — Так буде для мене найкраще.
— Я призначив Страшила головним скарбником, — пояснив Залізний Лісоруб. — Я подумав, що непогано мати державного скарбника, який під зав’язку напханий грошима. Що ти на це скажеш?
— Скажу, — посміхнулася юна Озма, — що багатшої людини, ніж наш друг, на світі немає.
— Це правда, — погодився Страшило, — а ще правда те, що гроші тут ні до чого. Мозок, я вважаю, значно важливіший, ніж гроші, — як не крути. Ви, певно, й самі вже помічали: від грошей без мозку жодної користі, а коли мозок є, можна й без грошей жити пречудово!
— Але треба зазначити, — додав Залізний Лісоруб, — що добре серце ніяким мозком не заміниш і за жодні гроші не купиш. Так що найбагатша людина в світі — це все ж таки я.
— Ви обидва багатії, друзі мої, — лагідно відповіла Озма. — Ваше багатство заховане у вас самих — і з ним не зрівняються всі скарби світу.
